Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

.... неможливо розібрати.    

    Ми відшукали притулок у глибокій печері, розташованій недалеко від нас. Серед відлюдності, утомлені й голодні, ми спіймали кілька зайців, яких пізніше приготували на вогнищі. Лютер поводився обережно, не випускаючи мене з поля зору, наче відчував небезпеку, що витала у повітрі. Ми розклали багаття, чиє світло оберігало нас від навколишньої темряви та зігрівало наші змучені тіла. Лютер нашептав закляття захисту, огородивши відкритий вхід до печери магічним бар'єром. За кілька хвилин над нашим укриттям розгорнулася справжня природна буря: сильний вітер з коренем виривав дерева, а дощ лив, немов із відра.

    На наступний ранок дощ не вщухав. Залишатися в цій відлюдній печері ставало дедалі складніше. Ми були змушені чекати, сподіваючись, що стихія заспокоїться, адже вирушати в подорож і ризикувати заблукати у багнюці, яка залишилася після руйнівного дощу, було надто небезпечно. У темряві цієї печери, змушений зосередитись на власних думках, я намагався глибше зрозуміти цей світ — його культуру та історію, що, як виявилося, перетворилася на апокаліптичну після руйнацій. Хоч історія цього краю була складною і заплутаною, саме її багатогранність та непередбачуваність творили неперевершену красу цього місця, так відрізняючись від того, що колись було моїм домом. Мабуть, немає сенсу вдаватися в деталі кожної події цієї історії, адже ви не для цього знаходите цей щоденник, чи не так? Ми провели досить багато часу в печері, сперечаючись про держави, правителів, та обговорюючи наші плани на майбутню державу.

     Лютер, сидячи біля багаття, міркував вголос:

— Так дивно іноді... Наш світ колись був спокійним, — його голос звучав задумливо. — Але магія та жадібність зруйнували все. Тепер ми живемо серед руїн, намагаючись знайти шлях до кращого майбутнього.

    Я вдивлявся в полум'я, відчуваючи, як воно зігріває моє обличчя. Думки роєм носилися в моїй голові. Чи зможемо ми змінити цей світ? Чи зможемо знайти шлях до миру?

— Ти думаєш, ми зможемо побудувати нову державу, яка була б краще за минулі? — Запитав я, не відводячи погляду від полум'я.

— Ми можемо спробувати, — відповів Лютер, його очі блищали від відбитків вогню. — Але для цього нам доведеться боротися. І не лише з ворогами, але й з самими собою.

     На той момент я вже трохи охолов і менше бажав убивати всіх магів підряд, принаймні з'явилася ідея залишити життя Лютеру. Могло здатися, що ця непогода може тривати вічно, але нарешті дощ закінчився. Наступного ранку нас чекала краща погода, і ми вже могли продовжити шлях через ліс, де на мене чекало несподіване випробування. Недаремно старець наклав закляття на печеру, оскільки навколо нас розгорнулась досить цікава картина. Демони випробовували наш захист, намагаючись прорвати його, розриваючи пазурами дерева та навіть каміння. Ця місцевість була наповнена спіритичними символами, малюнками та написами, які міг розшифрувати тільки Лютер, але він відмовлявся вимовляти їх вголос. Тому ми не затримувались тут довго й одразу вирушили до поселення сосудців, яке зустріло нас з відкритими воротами. Лютер йшов попереду, і мені, якщо чесно, дуже хотілося побачити його сили в дії, адже я ще не звик до цього світу, але здавалося, що титул лорд-мага дійсно не видають кому попало.

     Коли ми вступили до селища, воно зустріло нас тишею, яка була незвичайною. На горизонті не було видно жодної істоти. Ми прямували до центру поселення, але раптово туман став щільнішим, і ворота за нашими спинами з гучним грюкотом закрилися. Біла пелена стала ще густішою, і в повітрі відчувалася ядуха. Серед кашлю та задухи я все ж помітив, як Лютер щось промовляє незрозумілою мені мовою і різко ляскає в долоні. Раптово, наче вогняний вихор, туман почав розсіюватися, поки зовсім не зник, але наші проблеми не завершилися. Ми опинилися оточеними цими істотами. Вони стояли навколо нас, вказуючи на мене пальцем і мовчки дивилися, з відкритими ротами та янтарними очима, нагадуючи похмурі статуї з минулого, які спостерігали за нами як тюремники. З-поміж них вийшла жінка високого зросту в білому платті, з довгим білим волоссям до колін і білосніжними очима.

— Королева, — прошепотів Лютер, дивлячись на неї. Вони зробили кілька кроків один назустріч одному, і я вперше побачив його таким схвильованим.

— Лютер — ледь чутно промовила жінка, перш ніж ворота широко відчинилися, а сосудці поступово відступили, розчиняючись у тумані. Лютер звернувся до мене, його погляд виражав глибоке замішання і нерозуміння.

— Біжи — тихо промовив Лютер і штовхнув мене вперед.

     Ми не зволікаючи покинули прокляте селище та поспішили до нашої печери. Там чаклун, не втрачаючи часу, розпочав нанесення численних захисних заклять та магічних бар'єрів. Погода за стіною печери жахливим чином змінювалась. Неприродна темрява, свист і виття нависли над нами. Виконавши складну роботу, він важко зітхнув і виснажено опустився на землю, спираючись на холодну стіну печери.

Я не міг не запитати Лютера про все, що відбулося. Проте, ще до того, як я встиг вимовити свої питання, він розпочав розповідь про королеву.

— Дуже давно, понад п'ятсот років тому, у маєтку, відомому як "Тисяча дзеркал", жила королева — почав Лютер, його голос лунав глибоко й таємниче. — Я служив там придворним чаклуном, від ковена. Вона теж була магом, але приховувала свої здібності через переслідування неконтрольованих магів.

— І ти слідкував за нею? — запитав я, намагаючись розібратися в цій заплутаній історії.

     Лютер усміхнувся, його очі блищали з відтінком зверхності. — Ні, Альфіре. Вона знала про мою справжню силу. Королева проводила експерименти, спрямовані на підпорядкування інших магів, забираючи їхні знання й вміння. — Продовжив він, його очі спалахнули дивним світлом. — Ця ідея, здається, знайома, правда? З часом вона звернулася до демонології й створила перші два сосуди. Вони отримали свою назву від неї, але виявилися неконтрольованими.