Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– А що таке? Невже соромно? – Женя видавив смішок.

– За тебе – так. Поговоримо про твої гріхи? Наодинці. Як зазвичай чоловіки роблять.

– Твої гріхи страшніші, – Женя відштовхнув його. – Наркоторговців позбавляють волі надовго.

Данило до скрипу стиснув щелепу:

– Зґвалтування теж караються законом!

– Про який закон ти говориш? Не в цьому місті, – він ходив навколо нього, бажаючи розлютити ще сильніше. – Якщо я розповім Менгеле, хто зрадник, він мене перед будь-якою поліцією прикриє.

– Ти цього не зробиш, – процідив Данило, сумніваючись. Від цієї людини він міг очікувати чого завгодно.

– Не зроблю, – несподівано заявив Женя. – А отримала Даша за справу.

– Чуєш! – Данило сіпнувся, але той відскочив. – Ще хоч раз звинуватиш її в чомусь – я тебе приб'ю! І начхати мені буде на ті обіцянки.

– Ти хоч знаєш за яку справу? Розповісти, на які вбивства вона йде заради забаганок Менгеле?

– Не обтяжуйся. Я в курсі.

– Навіть так, – протягнув Женя. – На моєму місці ти б пробачив її? Якби твоїй сестрі нашкодили, ти б пробачив?

Складно Данилу поставити себе на місце Вернер, але спробувати він має. За сестру готовий вбивати, мстити та руйнувати, але чужих. Близьким хотілося б знайти виправдання. Як це робила Даша. Знаходила пояснення найабсурднішим речам і жила далі. Неймовірна здатність.

– Я б спочатку розібрався.

– Ось і в моєму вчинку розберися.

– Не зможу, – сухо відповів він. – Тут тобі є в кого піти.

– Ти теж, Островерхий, син свого батька. Такий самий.

На обличчі Данила забігали жовнаки. Раніше згадка про проступки батька викликала лють, але відтоді змінилося багато чого.

– Тільки ось своїм я пишаюся. А ти своїм?

Женя продовжив ходити туди-сюди, не піднімаючи очей. Мабуть, сказати нічого.

– Що? Невже зрозумів, що такий самий? – підчепив Данило. Не любив переходити на особистості, але людину навпроти себе особистістю він більше не вважав. – Він тебе на дно за собою потягне. Хоча вже!

– Не лізь, – ричав він.

Упевнено, грубо. З тим слабаком, який у жовтні перейшов у їхній клас, і тим, ким Женя став, у них нічого спільного. Труднощі загартували, тільки не зовсім у потрібний бік.

Вони свердлили одне одного поглядами, як із класу вийшов Максим, з не менш загрозливим виглядом.

– Значить так, – накинувся він на хлопців. – Не хочу питати, у чому справа, але давайте ви будете свої проблеми вирішувати за межами школи, – він перевів погляд на винного. – А ти, Женю, не дай боже ляпнеш ще щось подібне...

– Я випадково, – перебив він. – Пожартував.

– Пожартував він, – Максим істерично посміхнувся. – В клас іди!

Женя кивнув і зник за дверима. І тільки залишившись наодинці, Максим згадав про існування Данила.

– Ну, розповідай, що там у вас із Вірою було.

Данило повільно видихнув, усвідомлюючи, що не пощастило. Але й приховувати він не збирався. Готовий був відповісти за кожну свою дію.

– Ти не захочеш це чути, – попередив він учителя.

– Я сам запитав. Кажи, – вимагав Максим.

– Господи, без проблем, – продовжив упевненіше. – Ми зустрічалися того року. Серйозно, але недовго. Мене взагалі довго ніхто не витерпить, тож не дивно. Деталі пропущу... Ну, що, полегшало?

Максим кивнув, запустивши долоню у волосся.

– Гм. Не знаю, що тепер робити з цією інформацією.

Надто несподівана новина про дівчину, яку він так сильно кохав. Завжди, напевно, хоч і боявся собі зізнатися. Як виявилося, це було взаємно, після тієї ночі він переконався напевно. Все йшло дуже добре, а зараз він дізнається, що Віра зустрічалася з учнем. Тут просто немає слів...

– Нічого не робити, забудь, – відповів Данило. – Ти нічого не знаєш і Вірі не кажи. Не псуй із нею стосунки.

– Зараз би слухати поради школяра, – видав Максим, хоч і був згоден із цим.

– Якщо школяр говорить моїми словами, то можна послухати. На майбутнє впливає сьогодення, а минуле нічого не означає. Я говорю про конкретний випадок.

Максим важко зітхнув і попрямував до дверей.

– Ходімо на урок.

– Я вам казав, що ви найкращий учитель? – Данило усміхнувся. Очікував засудження – отримав розуміння.