Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Як самопочуття? — запитав найстарший із командирів.

— Зашибись, — буркнула я — коли мене звідси випустять?

— Дивлюся, у когось нерви здають, — усміхнувся Роман.

— Ну вас би закрили в чотирьох стінах і відібрали одяг.

Зайшов лікар, трохи здивувався моїм гостям.

— Докторе, коли ви мене випустите?!

— Я б тебе ще кілька днів для профілактики тут потримав, — сказав він не впевнено.

А в мене око почало сіпатися. І я зрозуміла, що зараз тупо розревуся, навіть носом шмигнула.

— Я додому хочу! — сказала жалібно — Мені готелю з головою вистачило.

— Як там аналізи? — запитав Альфред і обійняв мене, я уткнулася чолом у його груди.

— У порядку. До речі, вітаю, ти будеш батьком.

— А мене типу вітати не потрібно? — ображено запитала я.

— Ох уже ці вагітні з їхніми перепадами настрою. Вітаю! — не надто радісно сказав лікар — За тиждень зайди до Інесси і можеш уже додому їхати. А ви, Альфред, слідкуйте, щоб більше вона не мерзла і взагалі нагляньте за нею. І заздалегідь співчуваю, стрибки настрою, примхи... — він махнув рукою і хотів було піти, я його покликала.

— Докторе, а де мій одяг?

Мелор підійшов до шафи і відкрив її ключем. Мене залишили одну в кімнаті з ліжком. Я за лічені секунди переодягалася і вийшла вже одягнена, на ходу збираючи волосся у високий хвіст.

— Ось це швидкість переодягання, — здивовано сказав командир.

Альфред тільки посміхнувся, він бачив, що я вже задоволена і зараз просто хочу піти з лікарні. Мене дбайливо обійняли і ми в обнімку пішли коридором лікарні.

— Коли рідним, скажімо? — запитав вже в машині, коханий був сьогодні за кермом.

— Пізніше, коли я сама це усвідомлю і зможу побачити на екрані та фотографію отримати. А то поки що я не дуже в це вірю.

Удома на кухні сиділи в обнімку, спокійно попиваючи чай. Настя зайшла на кухню, одразу помітила, що подруга вдень трохи поспала. Подивившись на мене, посміхнулася, сказала:

— Вітаю, дитина це здорово.

Ми з Альфредом переглянулися здивовано.

— Я нікому не говорив, — сказав він одними губами.

— Настя, з чого ти вирішила?

— Так ти мені вранці сказала? — здивовано сказала подруга, а потім задумалася — Почекай, а ти коли додому прийшла? Ні, ну не могло ж мені це наснитися. Я була в цілковитій упевненості, що ти мені сказала, що чекаєш на малюка, і вдягнута була точно так само, як зараз.

— Комусь потрібно вночі спати, — сказав її батько, заходячи на кухню.

Подивилася запитально на чоловіка, він тільки плечима знизав.

— Щось хочете нам сказати? — запитав Нейтан.

— Можливо. Я думала, ти переїхав до дідуся?

— Так, зайшов ось дрібних повернути батькам. Вони на прогулянці заснули.

— Настя, — твій сон прямо пророчий.

— Та годі?! — здивувалася подруга і сіла за кухонний стіл, здається, вона вже остаточно прокинулася — Ви серйозно? Ви мене не розігруєте? Чи це в мене від недосипу?

— Нам сьогодні лікар сказав, — сказав Альфред. — Ізі робили загальне обстеження, от і дізналися, трохи завчасно. А то б були ще в невіданні кілька днів.

Подруга обійняла нас обох. Схлипнула й обійняла кожного окремо.

— Це так здорово! Рада за вас.

— Тоді чого ти ревеш? — запитала я.

— Від щастя, — весело сказала Настя.

— Давно пора, — спокійно сказав Нейтан і потиснув Альфреду руку, а мене легенько обійняв.

Подруга пішла перевірити дітей і повернулася вже умита і трохи переодягнулася.

— Коли я вже буду нормально спати, — запитала вона, це було риторичне запитання. — Альфред, мені твоя консультація потрібна. Я сьогодні намагалася дітей у садок влаштувати.

Побачивши, що подруга дістала телефон, Альфред усміхнувся і сказав:

— Дивлюся, ти в Ізабелли навчилася записувати потрібні розмови.

— Взагалі-то це я її навчила. Загалом, послухай і порадь що робити.

— Що там? — запитав у неї батько.

Альфред одягнув навушники, принесені Настею, і ввімкнув запис на телефоні. За п'ять хвилин віддав Нейтану. Поки чоловік слухав, я притулилася до навушників і теж трохи слухала. На подругу наїхали грубо, вимагали гроші для зарахування дітей, хоча в неї вже були всі необхідні документи, про які вона говорила. Їй порадили або робити благодійний внесок, або нехай бабуся сидить із дітьми. А для Настусі це болюча тема, її мама померла коли вона була ще маленькою. Подивилася на подругу, мабуть вона знову згадала розмову і сиділа засмучена. Нейтан дослухавши обійняв доньку.

— Не звертай на них уваги. Хочеш я піду поспілкуюся? — запитав у неї батько.