Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

У лікарню до Миронова він потрапив через годину. Спочатку пройшов на “свою” енергопідстанцію – йому було потрібне попередня гарна підзарядка, поки йшов туди – оглядався як міг. Двоє здалися йому підозрілими, але швидко кудись поділися. Біля підстанції було простіше – великий простір дозволяв бачити все, звідти Макс постарався втекти кривою стежкою. Зрадів, що нікого більше за собою не помітив, але тішитися не став. До лікарні приїхав на таксі. На вході просто вибрав момент, коли чергова медсестра відлучилася, і пройшов. Знайти палату було не складно, їх було не багато, а на спеціальних ярликах було вказано, хто тут лежить.

Капітан лежав на спині, до згину ліктя була підключена крапельниця. По обличчю було видно – дуже сильно схуд, риси загострилися, темні кола залягли під очима, шкіра жовтуватого відтінку ще більше погіршувала зовнішній вигляд... Поруч, на кушетці спала молода жінка, в якій Макс упізнав ту саму медсестру, що заходила, коли вичищали квартиру Вікторії.

Тихенько, щоб не розбудити дівчину, він присів на стілець поруч із ліжком хворого. І без другого зору було видно, що тому вкрай погано. Поклав руку йому на лоб, другу – на сонячне сплетіння. Потихеньку, як воду, тонкою цівкою пустив накопичену енергію... Жодних змін. Усе йшло як у пісок. Вже почав хвилюватися, коли, витративши майже половину накопиченого, не побачив нічого. Але минуло ще трохи часу і процес пішов – почалися перші зрушення. Серце запрацювало рівніше, кров побігла активніше, трохи стабілізувався тиск, тіло почало звичним вже для Макса чином розслаблятися під його руками. У нього самого теж було нововведення – у другому зорі він став бачити своєрідний екран, на якому відображалися якісь показники життєдіяльності “пацієнта”, інформація змінювалася з плином часу, а набір показників залежав від його бажання. От подумав було, що тиск невідомо який – і на тобі... і пульс, і сатурація, і показники крові, та що хочеш, усе, що тільки він знав або міг пригадати....

– Що ви робите? – над вухом пролунав тихий шепіт. Макс мало не втратив концентрацію від несподіванки – він був гранично зосереджений і випав зі світу повністю.

– Не заважайте, гірше не буде.

– Я вас пам’ятаю... – дівчина не витримала, – ви були тоді, коли отруїли мужика метилом у горілці... Я приїжджала на швидкій.

Макс не відповідав. Нарешті він дістався до самої проблеми. У його другому зорі частина печінки бачилася просто чорною грудкою, весь орган був поїдений червоними виразками. У боки від нього відходили джгути червоних ліній, що переходили в розсипи червоних крапок, плям різної величини. Як і тоді, коли він боровся з наслідками менінгіту, Макс почав потихеньку вигладжувати все червоне. Щось виходило легко, щось набагато повільніше. Дівчина сиділа мовчки, але очі її то благально і запитально дивилися на Макса, то ніжно і сумно на Миронова.

Ще дві години пролетіло непомітно. Нарешті, Максим вирішив, що основне зроблено. Загасив основну пухлину і вичистив усі метастази. Усе, що знайшов. Тепер залишилося побороти загальну слабкість організму, що виникла після тривалої хвороби, і додаткове виснаження після хімії. Те, що в природі має проходити за місяці, він прогнав за дві години. Така ось машина часу. Почував він себе ще цілком нормально. Великої слабкості не було. Добре, що коли він почав усе чистити, енергії йшло вже не так багато, як від початку. Вирішив просто “долити” Миронова силою і потім подивитися. Більшого він все одно сьогодні не зробить. Капітан, як і раніше, спав, але це вже був зовсім інший сон, спокійний, відновлювальний.

– Дивись... йому краще, – сказав Макс Ользі. Здається, її так звуть... – Я йду.

– Як? куди...? а Андрій?

– З ним усе має буди добре. Він спатиме, нехай набирається сил. Прокинеться, найімовірніше, завтра до вечора. Погодуєш його, як хворого після тривалого голодування. Щось легке і небагато. Супчик, бульйончик... трохи хліба, овочі, фрукти... трохи. Ще раз через годинки дві... ну ти сама, напевно, знаєш що і як...

– Знаю, – дівчина квапливо кивнула.

– Наркотик йому більше не треба. Взагалі йому нічого не треба, просто відновлення після довгої хвороби. Зрозуміла?

– Так, – вона знову закивала.

– І ще... якщо хочеш, щоб ви жили спокійно – нікому про мене не говори. Йому розкажеш пізніше, коли тямити почне. Ти нічого не знаєш. Втомилася добряче, заснула, а він якось сам... раз і все... Відмолила, у монастир їздила, сльозами відмила... що придумаєш – те й кажи. Тільки не правду, в яку ніхто, найімовірніше, окрім тих людей, яким це треба, не повірить. Ось якщо вони зрозуміють, що ти щось знаєш – вони за вами прийдуть. А коли зрозуміють, що ви таки нічого не знаєте – вас, можливо, приберуть, щоб ніхто з конкурентів не дізнався. Уяви, що ти мене взагалі не бачила і припускай усе, що хочеш, як таке з ним могло статися. Це дуже важливо. Я не лякаю. Напружся, і нікому не кажи. Усе... якщо зможу – знайду вас. Але не обіцяю, що швидко.

Вибравшись із лікарні поїхав до себе на квартиру. На цьому вечір не закінчився. Біля будинку на нього чекали. На лавці знову сидів чужий, незнайомий чоловік, який, з появою Максима, встав і попрямував у його бік.

– Добрий вечір, – досить доброзичливо привітався він. А ось емоції, які Максим від нього відчував, говорили про його напруженість і настороженість.

– Добрий вечір, – Макс намагався бути коректним і поводитися так, наче ну от нічогісінько він ні про що не знає.