Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Максиме Олександровичу, присвятіть мені трохи часу, потрібно поговорити.

– Я вас не знаю і справ ніяких у мене до вас немає. Зараз досить холодно, у мене немає бажання мерзнути.

– Не питання – давайте зайдемо в під’їзд, мушу зізнатися, поки я вас чекав, то неабияк змерз...

– Ну давайте... я сподіваюся, ви не представляєте якесь МЛМ товариство і не будете агітувати мене вірити в бога?

– Ні-ні, що ви... все набагато серйозніше, – вони зайшли в під’їзд, досить великий хол перед ліфтом давав змогу вільно розміститися для бесіди.

– Давайте почнемо все ж таки з того, хто ви. А то мене ви знаєте, що для мене дивно, а я вас ні...

– Мене звати Сергій. Просто Сергій. Я працюю в службі безпеки корпорації “Фарма”. Знаєте таку?

– Звичайно знаю... вашими банерами все місто заставлене. І чим зобов’язаний? Не уявляю навіть навіщо я вам знадобився.

– Усе просто – я намагаюся розібратися з деякими нашими проблемами і, можливо, ви мені щось підкажете.

– Я? Що ж я можу вам підказати? У вашій парафії?? Ну, питайте... чим зможу, як то кажуть.

“Просто Сергій” дістав блокнот і, заглядаючи туди, почав ставити запитання.

– Скажіть, за нашими даними, ви не так давно проходили огляд у профільному відділенні Клініки – у неврології. Це так?

– Так, я звертався в клініку, тільки мені там нічим допомогти не змогли. Змусили пройти купу тестів, обстежень, здати безліч аналізів, але нічого такого не виявили. Хоча це я так думаю – коли мені робили МРТ, апарат зламався і нічого не вийшло. Можливо, саме він би щось і виявив, але мені тоді все так уже набридло, що продовжувати я не захотів. Трохи поспілкувався з таким шляхетним дядьком і на цьому все.

– А чим було викликане ваше звернення?

– Взагалі то це медична таємниця, але я не буду впиратися, мені все одно. У мене почалися проблеми зі сном, галюцинації, рука права погано працювала... Схуд, знову ж таки різко... Професор запідозрив рак. У підсумку – знайшли проблему з хребтом, грижі там, знаєте, всілякі... Через це все і пішло. Я пішов у спортзал, і потихеньку стало краще. Проф щоправда сказав, що займатися треба довго, але в мене не завжди виходить знайти час.

– Зрозуміло, тобто все ваше обстеження було спробою виявити можливе захворювання?

– Ну так... а що ж іще? Усе, що мені сказали, – усе зробили. Там же в них усе записується, ви не дивилися?

“Просто Сергій” проігнорував це запитання.

– Ще питання... зламався апарат МРТ, ви пам’ятаєте, як це сталося?

– Та не дуже. Уже часу багато минуло, а мені воно не треба було, щоб запам’ятовувати... Я лежав у цій трубі, вона гуділа так прикольно... а потім усе затихло, а ледача дівчина за компом нарешті почала метушитися. Потім вийшла кудись і зникла. Добре, що була ще одна медсестра, вона мене витягла з труби цієї, я одягнувся і пішов. Аналізи нічого не показали, усілякі кардіограми теж, а МРТ здох... Проф сказав, що це не в його компетенції. По-моєму, він навіть засмутився – очікував знайти в мене страшну хворобу і написати дисертацію, – Макс захихотів, загалом не покрививши душею. – Якщо ви про те, що там зламалося і чому, то я не в курсі.

– Добре, – “просто Сергій” знову щось записав у своєму блокноті, – будь ласка, ще питання, у вас тут, – він махнув рукою кудись надвір, – останнім часом сталася низка загадкових подій – раптово захворіли депутат і син його, потім знайшли чотирьох зі смертельними інсультами... Чи може бути таке, що ваша хвороба якось пов’язана з цими подіями?

– Я чув про те, що люди думають, що тут якась аномалія... якщо ви про це. Але, по-моєму, це дурниця. Якби це було так, то вона б і далі функціонувала... або колись раніше щось таке було б теж... а так... Хоча... хіба мало що в житті буває. Не знаю, не замислювався. А якщо таки це аномалія, то може й на мене вплинула... чому ні? Але, тоді як же решта, що живуть у цьому будинку?

– Добре, я вас зрозумів, – “просто Сергій” знову щось записав, – дякую вам за витрачений на мене час, прохання – якщо раптом ви помітите щось незвичне щодо цієї події, повідомте, будь ласка, нам. До побачення.

– До побачення. – Макс розвернувся і пішов до ліфта, вхідні двері грюкнули. – «А куди повідомляти то, ти так і не сказав..»

Семен Андрійович знову пив коньяк. Сьогодні він мав розмову з головним і без коньяку було не обійтися. Розмова сумбурна і неприємна.

....

– Семене, що в нас коїться? – невисокий, огрядний, пузатий і лисий чоловічок, із зализаним на бік волоссям, яке з усіх сил намагалось прикрити лисину, намагався зобразити начальницький рик, але весь час зривався на вереск.

– Віталію Миколайовичу, про що ви? У мене є деякі моменти, які я вивчаю, але не про все я готовий вам доповісти зараз...

І почалося. Півгодини Семен Андрійович вислуховував нотації, повчання і сентенції про те, що і як треба і що він має робити, на що впливати і що контролювати. З досвіду він знав, що це треба перетерпіти, а потім розум таки прийде до начальника і розмова буде більш конструктивною. Так вийшло і цього разу. Висловивши всі свої претензії, Віталій Миколайович Рискін вгамувався.