Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

“От же... Не обійшлося... Ай, однаково довелося б говорити – якщо правда те, що в хом’яка цього є своя служба контролю, то все це він і так дізнається й перевірить ще раз. Не резон приховувати”, – з тугою подумав Семен Андрійович.

– Дівиця – це наслідки розваг Віталія, – по-батькові уточнювати не було потреби.

– А конкретніше? – генеральний насупився. Він завжди створював великий шум, але дуже мало підсумкових дій у потрібному напрямку.

– Віталій в одному зі своїх магазинів затягнув дівчину-продавщицю в кабінет. Ну й отримав від неї вазою... Нічого серйозного – мокрий одяг і шишка на лобі, – одразу ж заспокоїв начальника, Семен. – Далі, він зі своїм другом знайшли її ну і... самі розумієте...

– Ні! – знову завищав генеральний. – Не розумію! Як... як ви допустили таке взагалі?! Якась тварюка б’є мого сина, а ви за цим просто спостерігаєте? І по заслузі їй, він у своєму праві... Якщо він не каратиме тих, хто розперезався, то хто його поважатиме? – генеральний швидко заспокоювався. Тепер, коли він поклав знайдену ним провину на конкретного винуватця, можна було не кричати і про решту не згадувати. Вина є, винуватий є... все інше зрозуміло, а про нюанси таких “покарань” можна не замислюватися – Добре, я вас зрозумів. Працюйте. І тримайте мене в курсі щодо цього вашого чаклуна...

Ось тепер Семен Андрійович смакував коньяк, приводячи нерви до ладу. Хоч розмова відбулася ще одразу після обіду, негативний присмак лишився й досі... Професіонал, якому закидають непрофесіоналізм... хоча... чого тут чекати? синочка ж... САМ був навіть радий, що все минуло так. Могло бути набагато гірше. І рятувало тільки те, що його, Семена, кандидатура була креатурою людини вищої, ніж цей пузан.

Щодо Темного, звісно ж, треба працювати далі. Сьогодні його відстежували від а до я... Але лише з того моменту, як він прийшов додому. І що ж ти встиг зробити, Максим Темний? Прізвище-но яке характерне... Бабу переселив назад у її квартиру, тут зрозуміло... старий знайомий полковник, схоже, допоміг, не даремно він туди, до баби цієї, приперся, стали б менти за просто так рити землю без перспективи наживи. Ще одна баба тепер є... розвів гарем, розумієш. Хоча, насправді – можна тільки позаздрити, людина живе... Звичайна баба, нічим не видатна. Навряд чи він навіть її трахав... Жила в його квартирі сама. Але! Схоже, що рибка знає, що її ловлять... заслана людина сказала, що Темний був абсолютно спокійний, відповідав і поводився цілком відповідно до ситуації... ага... ось запис розмови. – Семен Андрійович знову ковтнув золотистий напій, прослуховуючи голоси – ну, так... цілком... ні про що не хвилюється і не панікує... був, робив... не вийшло... пішов... і все. Більше до нього нічого не пристебнути. А аномалії – так він так і сказав... – може – так, а може й ні... Нічого не сказав, загалом. Варіантів вбачається два – або це “засланий козачок” від А.В. або ще когось – що може бути, але малоймовірно, оскільки дуже вже груба гра виходить. Безліч явних ходів, які виставляють все на показ... І працював у А.В., і коханку його знає... Профі так не працюють, а непрофі А.В. не використовує. Якщо, хіба що, це якісь дурні з великою зарозумілістю... але таких на горизонті просто немає. Нехай, залишимо як версію. На контролі. Може й виявиться хто. Другий варіант, що Темний цей усе-таки щось може. Чаклун чи ні, це нехай бабки на лавці вирішують, а якщо він може лікувати такі травми, як у тієї продавчині, або наслідки менінгіту... то йому ціни немає. Уся наша Клініка зі своєю апаратурою і професорами нічого не варта. Он, бабу А.В. спершу ледь не угробили, а потім так і не вилікували... і Беня той самий... А цей схоже може... Буде що доповісти куратору... Треба далі його промацувати, шукати за що його можна надійно зачепити. Так, щоб не зірвався... Треба попередити всіх наших дуболомів – грубість не припустима. Це тільки в поганих фільмах тупі бандити, хапають, катують, погрожують... Так, спершу воно, можливо, й спрацює, а потім? А нам потрібна довготривала співпраця.

Закінчивши всі свої домашні справи – особливого нічого й не було, все сміття вони дружно винесли ще вранці, речі він поправив і розклав, займаючи раніше відведені для них місця. Закривши газ і відключивши електрику, Максим вийшов із квартири і спустився на другий поверх у кінець коридору. Там було вікно, що виходило на дах магазину – стандартна прибудова до будинку, часів Союзу. Ще хлопчиськом він часто залазив на неї і злізав униз з іншого боку, граючи з друзями в різні потрібні ігри. Штука була в тому, що саме вікно виходило, як йому і належить, у повітря, але під ним проходив широкий, цегляний виступ, по якому дуже легко було перебратися на дах магазину. З вулиці про це не подумаєш, а ось практично це було не складно. Звичайно, зараз йому вже не дванадцять років, та й зимовий одяг заважав, але з цим акробатичним етюдом вдалось впоратися досить легко. Зістрибнувши на землю зі зворотного боку будинку, Макс вийшов на паралельну вулицю через той самий сад, де так багато всього сталося. До гаража пройшов пішки, заодно перевіряючись...

Поки їхав до лісового будинку, думки крутилися навколо одного й того ж – що з ним відбувається і чим це закінчиться. Ні, ну прикольно ж – ось так, мимохідь, пішов і вилікував рак печінки. За чотири години. Ні, ну чи не молодець? весь світ не може, а він – р-раз!.. і зробив. Що він робив – жодного разу не зрозумів, але все вийшло. Без мед. освіти, без мінімального досвіду... він навіть людину хвору на рак бачив вдруге у своєму житті. Усе як у казці – захотів і все вийшло. А якщо серйозно – як так виходить, що воно виходить? Якщо припустити, що його енергетичний вплив позитивно впливає на організм, то завжди є пере– і недо-... чому в нього такого немає? Як так – він бачить, що червоне змінюється зеленим, і чому це вже добре? Гаразд, блискавка шарахнула – надздібності з’явилися, це можна зрозуміти. Але звідки це знання і розуміння? У голові, у цьому другому зорі, малюється об’ємна картинка, пошарове моделювання організму... і вона стає дедалі чіткішою і точнішою... звідки ось це все? Тобто – виходить, що його здібності вдосконалюються, а він навіть не розуміє, як ними керувати правильно... Думок було багато, вони не давали йому спокою і крутилися навколо одного й того самого. З усього виходило, що він якийсь казковий персонаж – є в нього і чари або магія, і раби, і красуні...