Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Ти це чуєш? ― повільно проказала Діана.

― Що саме? Твій противний голос?

― Бовдуре, сміх! ― Її аж мороз пробрав по шкірі: тепер цей регіт лунав десь попереду.   

― Це взагалі-то школа. Було б дивно, якби дітки не веселилися, ― із підозрою скосив зір на Діану Майк.

«Здорово, ― подумалось їй, ― я починаю сходити з розуму. Чути в реальності те, що чулось уві сні ― це вже зашквар»

― Забудь, ― ухилилася Діана.

Майк продовжував кидати на неї недовірливі погляди.

― Щось тут нечисто… ― розгублено прошепотів він.

Цей сміх як з’явився, так і зник, а паніка залишилася. Тепер справді потрібно бігти нерви лікувати, а то зовсім розбуянилися.

Несподівано Майк спинився.

― Це чоловіча вбиральня, раптом що, ― кивнув він на двері.

Винувато скривившись, Діана вбито пройшлася очима по плямі ― сорочку вже пізно рятувати.

― Вибач… ― мляво промуркотіла вона.

― Єдина сказала «вибач»? ― Майк здійняв праву брову. ― Це щось новеньке. Треба цю мить у червону книгу записати. От прямо терміново. ― Попри Діанин шокований погляд Майк продовжив: ― Тобі дико пощастило, мала, що я маю дивну маніакальну звичку носити з собою запасний одяг.

Діана підозріло просканувала хлопця. Той був без рюкзака чи сумки…

― І куди ж ти його заховав? ― не повірила вона. ― Треба й собі такий тайник завести.

― У піджак, балда, ― цілком серйозно відповів Майк.

― Та ну.

― Не «та ну», а «та так».

― Може, ти ще там бомбу ховаєш?

― Майже вгадала, ― невесело посміхнувся він, квапливо відкриваючи двері. ― Щоб, коли я вийду, тебе тут не було. Затямила?!

Не чекаючи відповіді, Майк гучно гримнув дверима.

Звісно, Діана нікуди не пішла: тупо обперлась на стіну, рахуючи секунди. Рівно через дві хвилини з проходу показався Майк ― одначе швидко він.

Ненароком Діана впилася очима в його підтягнуту фігуру. Тепер на хлопцеві красувалася біла сорочка, яка ідеально підкреслювала талію, широкі плечі та підкачані руки. (Піджак же Майк повісив на лікоть.) У голові щось немов зірвалося. Враз стало дуже спекотно, ніби обігрівач ввімкнули на повну потужність, і в животі з’явилося дивне поколювання. «А він до біса гарний…» ― мимоволі подумалося їй. Діана відвела свій погляд, засоромившись незрозумілої реакції на споглядання його тіла.

А Майк  тим часом намагався зав’язати краватку. Але, побачивши Діану, вмить закам’янів.

― Це вже не смішно, ― глухо пробурчав він.

Діана тільки плечима повела.

― Помогти? ― кивнула на краватку вона, чимдуж сподіваючись, що її голос не тремтів.

― Ні! Ти мене зовсім не боїшся, чи що? ― В його очах запалилися люті вогники.

― А ти такий страшний!

― Я ж тебе можу по стінці розмазати.

― Взагалі-то це був мій план, ― склала руки на грудях Діана.

― Хотів би я на це подивитися… ― примружився Майк,  продовжуючи «гратися» з краваткою. ― Прокляття! І хто придумав ці удавки?

― Давай поможу, а то ти щось зовсім розхвилювався.

Неквапом Діана ступила до нього, але її зупинив його рик:

― Скільки разів можна повторювати: не наближайся до мене! Це раз. І я не хвилююся. Це два. Ще б чого…

― Яка відпадна компанія тут зібралася! ― немов грім серед ясного неба прозвучав голос Дениса.

Діана з Майком одночасно, не зговорюючись, із гнівом вирячилися на нього.

― Друже, вічно в тебе проблеми з краватками. ― Денис неспішно підійшов до Майка з чітким наміром поправити цю річ гардероба.

Майк відштовхнув його руку:

― Вали, куди йшов!

― Уже прийшов. Я Діанку шукав, друже. І щось мені підказує, це ти збирався кудись йти.

― Передумав. ― Майк зціпив зуби й блиснув на Діану дивним поглядом, ніби йому щось не сподобалося.

Тим часом Діана перекидала погляд з одного хлопця на іншого. Вони були приблизно одного росту, але Майк видавався кремезнішим за будовою.

Отже, ці двоє знайомі. Он воно як…

― Ви немов у матриці побували, ― роздратовано прокоментувала вона.

Діана зловила на собі спантеличений погляд Майка.

― Це фільм такий, малий, ― похитав головою Денис, іронічно посміхаючись. ― Шкода, що наша дружба так швидко закінчилася. Скільки підколів втрачено, ач.

― Жаль, що я раніше не розкусив твою гнилу душеньку. ― Майк нарешті справився з краваткою й хутко накинув на себе піджак.

Денис між тим придивлявся до Діаниних рук:

― Крихітко, а де каблучка?

― У надійному місці, не переживай, ― відвела погляд Діана. Каблучка знаходилася в кишені джинсів. Одягати її не було жодного бажання.