Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

А відтак дістав носову хустину з кишені піджака й став гарячково витирати сорочку. Діана тільки зараз помітила результат своєї «роботи» ― коричнева пляма величезним обрисом красувалася на чорній тканині. Дуже мала ймовірність, що вона безслідно зникне. Залишалося сподіватись, що це не улюблена річ в гардеробі Майка... Діана мовчки додала «плюсик» до скарбнички причин її ненавидіти.

― Сорочку слід терміново зняти й запрати, ― силоміць прогугнявила вона.

― Ти хочеш роздягнути мене ПРЯМО ТУТ? ― Майк, напустившись, обкинув її злісним поглядом.

― Та ні, дідько, наодинці! ― миттєво вибухнула Діана.

― Ти хоч розумієш, що ти тільки що зморозила?

― Та ти сам городиш всіляку нісенітницю!

Діана почервоніла до кінчиків вух. Ну чому вона так закипає біля нього? Нестримно закортіло вилити залишки кави на його сорочку й насолоджуватися реакцією.

За мить Діана здмухнула волосся з лоба й затарахкотіла:

― Я серйозно. Треба замочити, інакше залишиться пляма.

― Ти зараз переживаєш за якусь ганчірку? У мене таких сотні, балда.     

― Досить мене так називати!

― Як хочу, так і називаю, балда. І якась малявка мені не указ.

Діана глухо заричала. Як же він бісить! Руки знову зачесалися повторити нічний фокус з ударом. Майк, здавалося, це помітив:

― Зовсім страх втратила, мала? Яка ж ти безпечна. ― Він оцінююче зіжмурився. ― І все така ж незграбна.

― Та я тільки біля тебе така.

― О! То я тебе хвилюю?

Уже два ока почали сіпатися.

― Який же ти просто-таки нестерпний хлопчисько!

Майк криво посміхнувся:

― А ти як дитина мала. Під ноги дивися, бо вб’єшся. Попереджав же ж.

― Сам дивися. А хоча… ― Діана нахилила голову на праве плече, тільки зараз збагнувши, що між ними була відстань у декілька сантиметрів: от точно, як на даху. ― Інакше мені тебе не спіймати. Ти ж чомусь вічно втікаєш від мене.

― Балда. ― Його блакитні очі стали зовсім темними. Майк відступив на декілька кроків, знічено хитаючи головою. ― Тепер починаю розуміти, чому дядько підіслав мене до тебе саме зараз… Ти ж зовсім не відчуваєш небезпеки!

― Ти про що?

― От! Навіть цього не розумієш. Гаразд, у цій школі тобі відносно нічого не загрожує. Але за її межами… Там з тобою може статися що завгодно. А ти ще й вночі вештаєшся де попало!

― Та хто мені може загрожувати?

― Не придурюйся, Єдино.

Діана застигла в заціпенінні.

― Як ти мене назвав?.. ― ледве чутно запитала вона.

Майк недовірливо витріщився на неї.

― Ти забула мене, ну й нехай. ― Він спантеличено доторкнувся до потилиці. ― Можливо, я не був для тебе таким і важливим… Був персоною нон ґрата, скажімо так… Але забути, ким ти народилася, ― це вже занадто!

― І ким же я народилася? Інопланетянином? Га?

Діана усилу на ногах трималася. Що взагалі відбувається? Цей шепіт зі сну, каблучка з написом, тепер ще й Майк...

― Досить глумитися, ― уже не так впевнено мовив той. А побачивши прискіпливий погляд Діани, так взагалі здивовано вичавив: ― Почекай, ти зараз серйозно нічого не розумієш? Ну-ну…

― Та не розумію що? ― Без вагань Діана підійшла до Майка впритул. Той виявився вищим на дві голови ― щоб пильно вдивлятися в його очі, їй потрібно було неабияк підіймати обличчя. ― Що я повинна второпати? Це якось пов’язано з моїми батьками й…

― Давай якось потім, ― урвав її Майк, в одну мить розвернувся й попрямував коридором, прискорюючи ходу. Знову.

Діана потупцяла за ним, рішуче стискаючи кулаки. Цього разу він від неї так просто не втече.

― Зовсім немає інстинкту самозбереження? ― пробурчав через плече той.

― Майку! Невже так складно мені все розповісти? ― Нараз вона порівнялася з ним. Хлопець тільки роздратовано похитав головою, звівши брови на переніссі. ― Це що, таємниця всесвітнього масштабу?

― По-моєму, я тобі вранці чітко дав знати: тримайся від мене якомога далі, ― відчеканив Майк, метнувши на Діану швидкий сердитий погляд.

― От коли розповіси, тоді я й на кілометр до тебе не підійду.

― Після моїх одкровень це вже буде неможливо, балда.

― Я не балда!

― Балда!

З Діаниного горла вирвався протяжний звук. До зустрічі з Майком вона вважала себе цілком урівноваженою дівчиною, яку непросто вивести на негативні емоції, а тим паче ― на дії. Але тепер Діана здавалася собі прямо-таки психом неадекватним! От дуже кортіло Майка чимось важким по голові грюкнути. Добре, що ще декілька років тому зі стін позабирали всілякі рицарські обладнання ― Діана вже за себе не ручається.

Коли це раптом вона почула сміх: злобний та несамовитий, ніби зі сну. Урізнобіч оглянулася ― окрім учнів, нікого в коридорі більше не було.