Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Несподівано маленька дівчинка повернулася до Діани ― та мимовіль відсахнулася. Біла сукня дівчинки була пошматована, а в районі серця ― діра. Ба більше, усе її тіло було в цівках крові: руки ― у крові, волосся ― у крові, вуста ― у крові.

«Що за зомбі?..»

Те, що зробила ця дівчинка далі, змусило Діану вкритися крижаним потом та сильно затремтіти, ніби вона в якійсь гарячці перебуває.

Малеча розквітнула посмішкою, показуючи червоні зуби.

― Думаєш, це я зробила? ― раптом промовила вона. Діана від несподіванки аж викрикнула. Раніше ж від цих кошмарних образів і слова не доб’єшся! ― Правильно думаєш. Це. Зробила. Я. ― Малеча зареготала. Її сміх, божевільний, страшний, нелюдський, луною покотився по місцевості. 

Діана усвідомлювала, що це все ірреальність, що фізична шкода вві сні не перенесеться у справжнє життя, ― тільки емоційна. Але зараз, дивлячись на цю малявку, яка піднялася й повільно наближалася до неї, Діана не на жарт перелякалася. Ось, коли обличчя дівчинки опинилося на відстані подиху, коли чітко було видно всі детальки лиця, а в самому лісі почулася страхітлива музика, що змушувала серце нестримно стукотіти, ― Діана прокинулася.

Вона не спішила розплющуватись. Легені ніяк не могли заспокоїтися переганяти повітря, і все тіло заніміло.

― Агов, ― немов через густий туман залунав голос Вікторії. Та взялася безжально трусити Діану за плечі. ― Май совість! Урок проспала, то хоч зі мною поговори.

Діана спроквола підвела голову ― перед самісіньким носом побачила стривожені очі подруги.

― З тобою все добре? Ти вві сні якось дивно здригалася. Я намагалася тебе розбудити, але не виходило…

― Усе добре… ― Діана самохіть подивилась у вікно. Насправді вона не була впевнена у своїх словах. Ці сни скоро її в могилу заведуть!

― Кого ти обманюєш? ― не вгавала Вікторія. ― Я вже давно помітила, що з тобою щось коїться. Усе чекала, коли ти сама розкажеш, а ти все ніяк.

Діана справді, просто-таки всім серцем, хотіла поділитися з подругою своїми снами. Але як наважитися оформити картинки з жахіть у слова? До того ж їй здавалося, що Вікторія сприйме її за божевільну…

― Мені часом здається, ― вела далі Вікторія ламким голосом, ― Денис мав рацію, коли говорив, що ти лише прикидаєшся подругою.

― Він так говорив? ― тихо-тихо видушила Діана. І що робиться в його голові? А ще підлизувався вранці…

― У миті безумства. ― Подруга здвигнула плечима. ― На нього часом находить. Але зараз ми не про мого братика! Діано, не можна ж усе вічно тримати в собі. Я бачу, тебе щось мучає. Я хочу знати, що. Можливо, тобі стане легше, якщо поділишся. Можливо, я зможу тобі чимось допомогти!

Карі очі Вікторії випромінювали тепло.

Діана протяжно видихнула й стиснула край парти. Небавом її голову, не питаючи дозволу, опосіли картинки зі сну ― по спині миттєво пробіглися лякливі сироти.

― Ві, мені… У мене кошмари, ― нарешті вичавила з себе вона.

Якщо Вікторія й здивувалася, то виду не подала:

― Що саме тобі сниться?

― Я не можу розповісти.

― Так не піде, Ді!

― Я обов’язково розповім, але не сьогодні.

Цієї миті Діана насправжки почувалася фальшивою подругою. Друзі ж мають ділитись усіма переживаннями, підтримувати одне одного у важкі хвилини, а Діана не підпускала Вікторію так близько до свого серця. По суті, Денис слушно підмітив... З усього маху щось противне залоскотало в її очних залозах.

― Ді, ― Вікторія злегка торкнулася Діаниних долонь, ― розкажеш, коли зможеш. Я чекатиму стільки, скільки буде потрібно. І… Я не сприймаю Денисові слова всерйоз. Вибач, що поділилася цим. Забудь, добре?

Діана відсторонено кивнула, а відтак взяла свій улюблений стакан з-під кави та спробувала відпити, однак зловила тільки холодне повітря.

― Я по чергову дозу кофеїну, ― пробурмотіла вона й покинула клас.

***

Діана ступала темними коридорами школи, мов сомнамбула, маленькими ковточками насолоджуючись гарячою кавою, що приємно обпікала горло, а втім, спокою та бадьорості з собою не приносила. Дівчина твердо вирішила: ще раз відключитися собі не дозволить. Готова навіть пластирами повіки підтримувати, як мультикові герої ― у царство Морфея ні ногою!

Через свої похмурі думки Діана й не помітила, як наштовхнулася на чиюсь кремезну постать. Мало того, що вона вже вдруге на нього налітає, так ще й цього разу каву розлила!

― Хай йому грець, та ти знущаєшся з мене, чи що?! ― закричав Майк, тягнучи за сорочку.

У Діани аж око засіпалося. Вона розлила далеко не теплу каву на Майка ― на хлопчину, який чомусь її терпіти не може. Це просто вершина сьогоднішнього везіння! Сорочка до того ж не з дешевих. Видно, що з хорошого матеріалу. Такі коштують цілий статок.

Не роздумуючи, Діана доторкнулася серветками до сорочки, щоб хоч якось виправити скоєне неподобство. Мов громом прибитий, Майк шпарко відступив.

― Не торкайся мене! ― обронив, задихаючись від невдоволення, він. ― Навіть не наближайся.