Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Відтак відступив, дихаючи пеклом.

― Та йди ти під три чорти… ― прохрипіла Діана, перебуваючи мов у задушливій невагомості.

― Піду, мала, ― тамуючи лють, озвався відлунням Майк. ― От тільки за мною не біжи.

Потому безоглядно розвернувся й понісся геть, стрімко віддаляючись від Діани. Першим її бажанням було кинутися за хлопцем, але вона цього не зробила: нехай побуде зі своїми бісами на самоті.

***

Посеред наступного уроку Діана непомітно для себе поринула в сон.

Усе запалахкотіло відчуттям ефемерності, нереальності.

Густа темрява, примарний ліс ― такий знайомий світ жахів... Усе ніби й так, як зазвичай, але щось було не так. Діана сполохано крутила головою врізнобіч та неслухняними ногами йшла, куди очі несли. Спотайна її охопила божевільна думка, аж до липкого поколювання в серці: і як же цей кошмар здивує цього разу? Із чим же ж вона зараз матиме справу? Невже арсенал моторошних тортур у цьому уявному світі вічний?

Усьому рано чи пізно приходить кінець, але ось уже як впродовж десяти років, перебуваючи вві сні, Діанине серце ніяк не могло вгамувати свій буремний танець.  

Раптом Діана стала, мов вкопана. Чому вона цього відразу не помітила? Ліс став безжиттєвим. Раніше в ньому відчувались ознаки живих створінь: десь вигукне сова, деінде завиють вовки, бозна-хто зашарудить поміж гнилого листя. А зараз всього цього нема ― ніби хтось взяв та й вимкнув ліхтарик життя.  

Потойбічна тиша.

Діана спробувала клацнути пальцями ― ні звуку. Пошаруділа ногами зіжмакане листя ― безголосся.

― Божевілля. ― Навіть власний голос прозвучав безмовно.

Оголені, скоцюрблені дерева гострими голками простромлювали атмосферу. Темні гнітючі хмари захопили в полон небо, а заразом зорі та місяць. Діані ввижалося, що вона зараз перебуває в желеподібному куполі з мороку.

Задушливе безнадійне відчуття опанувало нею вщент. Хотілося вити від страху, стати зовсім маленькою й заховатися в якійсь нірці. Однак замість цього Діана рішуче побігла далі.

― Можливо, цей шепіт так і не з’явиться… ― обнадійливо прошептала вона.

Аж ось негадано-неждано Діана помітила два блакитних вогники, що притаїлися серед колючого гілля. Як давно вона їх не бачила! Здавалося, це було в іншому житті.

Радіючи, Діана прискорила ходу, наближаючись до такого бажаного джерела світла. Проте вогні, сполохано замиготівши, ураз погасли. Не втримавшись, Діана голосно застогнала: їй ніколи не підібратися до них зблизька!

Ці вогники були для неї осередком надії: мов, існує тремка ймовірність того, що цей лячний ліс може подарувати спокій, а її сни можуть мати хоч якийсь натяк на умиротворення.

Не можуть.

Вогники віддалилися.

Тепер уже назавжди.

Зненацька Діанині скроні розітнув грім, ніби сотні молотків одночасно застукотіли всередині голови. Поневолі вона зігнулася дугою: чому так боляче? Коли це жахіття врешті-решт припиниться?!

Громові вибухи зникли так раптово, як і з’явилися. Замість них неквапом прийшов шепіт, всеціло заволодівши Діаниними барабанними перетинками. Бувши неспроможною протидіяти, вона впала на землю, мимовіль втискаючись пальцями в скроні.

І тут шепіт зник.

Наступної миті з пітьми нетрів вийшла та сама маленька дівчинка. Слідом за нею показалися жінка з чоловіком, які трималися за руки. Обличчя останніх не було видно, оскільки перебувало в туманному димі. Вони йшли, не поспішаючи, а потім раз ― і щезли. Розчинились у повітрі.

Далі на занедбаній стежці з’явився хлопчик, якого Діана ще у своїх снах не спостерігала, ― вбраний у чорний одяг, із темним розколошканим волоссям, однак лице аж ніяк не розгледіти через сивий проклятий туман!

Хлоп’я малювало щось на землі. Підійшовши ближче, Діана розпізнала дві половинки сердечка. Пильно подивилася на хлопчика ― той повторив її жест. Але ненадовго, бо наступної миті він також зник. Розтанув у повітрі.

― Це просто сон… ― пробелькотіла вона і ― о диво! ― нарешті почула свій голос!

В одну мить ліс ожив: зі млостю зашурхотів вітер над вбогими гілками, з’явилися малодушні звуки живих створінь. І не тільки…

Крик.

Пронизливий виск.

Голосний плач.

Притьмом Діана зірвалася з місця й побігла на жахні звуки, що привели її на знайому галявину, тепер уже без квіток, посеред якої сиділа, згорнувшись калачиком, дівчинка. Долі було два тіла.

У повітрі з’явився запах крові.

Діана гучно ковтнула, ледве не втрачаючи свідомість, підійшла ближче ― і враз гепнулася на п’яту точку від побаченого. У скронях шалено загупало. Її почало нудити.

Це були ті самі, бачені раніше, чоловік та жінка ― але мертві. Біля них струменіла калюжа з крові. Повільно, ніби хтось без поспіху малював картинку для жахливої кінострічки, дерева, галявина, атмосфера набували червоних фарб. Усе навкруги ставало багряним від крові.