Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Офелія слідує за прикладом Северина, тупаючи ногами по текстурованій підлозі (Це просто підлога. Подивіться на неї добре, і, можливо, тоді ви перестанете бути одержимою.), щоб видалити лід і сніг з черевиків, чекаючи, поки шлюз пройде через свій цикл.

Косий погляд на Северина, наскільки це можливо в її шоломі, показує, що він терпляче чекає, дивлячись прямо перед собою.

Імпульс наповнити тишу нагадуваннями про консультації та про те, що буде краще розлютити його та змінити напрямок його припущень щодо неї, тим самим змінивши уявний баланс сил, є гнітючою, майже фізичною потребою.

Чи не спадало вам на думку, що ваша проблема не у стосунках, а у взаємній вразливості, яка час від часу необхідна для того, щоб з’єднатися з іншою людиною?

Офелія кривиться, згадуючи ці слова Юліуса. Він втратив статус друга та всі чинні привілеї, включно з тим, щоб говорити їй жахливу правду про себе, коли вони обоє в нетверезому стані. Але вона не може так легко викинути його зі своїх спогадів. І він не обов’язково помилявся.

Дуже п’яний сеанс після її останнього розриву призвів до цієї перлини.

«Тобі комфортніше з пацієнтами, ніж з іншими людьми, тому що тобі не потрібно ділитися з ними нічим про себе». Він поплескує її по руці, коли її очі сяють від невиплаканих сліз, а бар навколо них продовжує тупотіти й співати на честь перемоги незнайомого їй гурту на конкурсі, з яким вона не була знайома. Можливо, вона надто багато працювала — «надто далеко, надто віддалено», як стверджував Барак, її колишній.

«Іноді мені здається, що я навіть не так добре тебе знаю», — додає Юліус.

Тоді вона неохайно обняла Юліуса за плечі, запевняючи його, що він знає її найкраще за всіх. Що було правдою. Але це говорило не так багато, як мало б бути.

Її справжня відповідь, якби вона могла сказати правду, зараз така ж, як і тоді. Її проблема не в тому, що вона іноді вразлива в оточенні інших. Швидше навпаки. Вона була — і продовжує залишатися надто вразливою - весь час.

Внутрішні дверцята повітряного шлюзу нарешті відчиняються з механічним стуком і легким шипінням.

«Командире, якщо у вас є секунда…» Кейт звучить особливо офіційно по каналу зв’язку. І ні з якої іншої причини, окрім цього, живіт Офелії стискається. Це неприємність, якою б вона не була.

«Я збираюся піти перевірити, що там у Кейт». Северин киває на неї, цей жест короткий і поверхневий, але без зовнішніх ознак ворожості з минулого.

«Звичайно», — каже Офелія, незважаючи на те, що потреба відштовхнутися стає сильнішою, спонукаючи її відновити рівновагу невидимої — ні, неіснуючої — сили тяжіння між ними. Кинь це, Фел.

Северин переступає поріг повітряного шлюзу в центральний вузол, прямуючи до відділу керування системами станції. Залишивши її позаду.

«Не забудьте зустрітися зі мною пізніше, щоб налаштувати ваш сон на сьогодні». Слова, короткі й різкі, вислизають, перш ніж вона встигає їх зупинити.

Миттєвий сплеск полегшення є п’янким, знайомим — від поганих новин, які раптово перетворилися на звичайну недомовку, від несподівано скасованих сімейних вечерь, від блювоти після низки поганих алкогольних напоїв. Але потім воно (полегшення) зникає, негайно замінене гарячим спалахом сорому. Вона знає себе краще.

Северин робить паузу, його поза помітно напружується навіть крізь костюм.

«Звичайно, докторе», — каже він, не повертаючись до неї обличчям. І мороз надворі ніби не впливає на його тон тут.

9

Все ще картаючи себе за те, що протистоїть Северину, Офелія човгає до центрального вузла. Виснаження палає в її м’язах, додаючи розгойдування її поставі. Після нерухомого стояння в шлюзі її тіло закам’яніло. По шкірі хвилями розливається озноб, схожий на лихоманку.

Медсканер десь у ящику, але їй не потрібен його офіційний діагноз. Члени команди називають це холодним похміллям уві сні. Занадто велике навантаження, занадто швидке після холодного сну. З протеїном, таблетками заліза та відпочинком вона швидко повернеться до норми.

Усередині центрального вузла більшість ящиків, які вони тягнули раніше, зсунуті вбік, упорядковані та складені. Тут також світліше. Ліхтарі над головою світяться твердо й рівномірно.

Хтось поставив стіл і шість стільців у центрі. Це повинно зробити вузол більш живим, повним. Натомість самотній стіл посилює порожнечу навколо. Легко уявити ще десятки столів і стільців у цьому просторі, теплі звуки розмов, сміху та людей, що заповнюють повітря. Отже, контраст з реальністю дещо похмурий.

Суреш і Берч стоять з ближчого до неї боку, обличчям один проти одного, між ними на столі якась тканинна ігрова дошка. Блискучі шматки чогось, схожі на сплюснуті кульки синього та жовтого кольору, лежать у спорадичних місцях на дошці, виблискуючи на світлі. Хоча вона майже впевнена, що деякі з жетонів є запасними частинами, якщо тільки комбінація шестигранного болта 316 і гайки не є частиною цієї гри. Суреш вивчає дошку з такою інтенсивністю, як хтось, хто вперше знешкоджує вибухівку під час землетрусу, тоді як Берч переймається клаптиком паперу, згортаючи його та знову згортаючи.

Ліана сидить з іншого боку, голова відкинута назад, ноги сперті на інше крісло, очі закриті.

Їхні шоломи лежать на столі, костюми розстібнуті й обвислі на талії.

«Доктор». Суреш вітається з нею, хоча його погляд залишається прикутим до ігрової дошки. «Присядьте, поки не впали».

Не кажучи ні слова, Ліана відкриває очі, випрямляється, а потім махає Офелії до крісла поруч із нею, через стіл проти Суреша та Берча.

Офелія пробирається туди й падає в крісло. Вона ставить футляр iVR біля своїх ніг, ноги тремтять, голова крутиться від запаморочення. Анемія. Щось у процесі холодного сну призводить до голодування еритроцитів. Цілком відновлювано, але неприємно, особливо на початку, після того, як підсилювальний ефект заліза після перебування у баці зникає.

Її дихання звучить надто голосно, надто прискорено в тиші її шолома.

«Ми в порядку», — каже Ліана, обережно вимовляючи, щоб Офелія могла почути її через зовнішній мікрофон. Вона торкається місця перед своїм обличчям, де мав бути її шолом. “Ви можете зняти його зараз. Так буде легше».

Офелія тягнеться до застібок, щоб відкрити свій шолом, а потім вагається. Вона не знає чому. Вони всі сидять з обвислими костюмами на поясі та знятими шоломами. Цього разу чекати не варто.

Розгубленість зморщує лоб Ліани, потім сором спалахує на її обличчі, перш ніж вона розгладжує вираз. Вона знизує плечима. “Або ні. Вирішувати вам.”

Почуття провини ще тяжіє над Офелією. Трюк з танком не був ідеєю Ліани, а просто дідівщиною, фазою, яку вони, сподіваюся, минули. Крім того, якщо вона збирається працювати краще, ніж у неї виходить з Северином, саме час почати.

Вона знімає шолом, прохолодне повітря