Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
РОЗДІЛ 4
Могутність рільника
В
літку 1956 року, будучи молодиком, я вирушив у Монтану, щоб попрацювати на літнього фермера на ім’я Фред Гірші. Фред народився у Швейцарії, а в 1890-ті роки у юному віці перебрався до південно-західної Монтани, де заклав один із перших хуторів у тих околицях. На той час там іще проживала більша частина початкового корінного американського населення, яке займалося полюванням і збиральництвом.
Разом зі мною на хуторі здебільшого працювали круті на вдачу білі, котрі зазвичай пересипали свою мову грубою лайкою, в будні працювали, щоб у суботу й неділю процвиндрити зароблені гроші в місцевому барі. Але був серед них і представник індіанського племені «чорноногих» на ім’я Леві, котрий поводився зовсім не так, як ці грубезні чорнороби, — завжди був ввічливим, добрим, відповідальним, тверезим і говорив пристойно. Він став першим індіанцем, із яким я провів багато часу і який викликав у мене захват.
Тож у мене стався шок і розчарування, коли одного недільного ранку п’яний як чіп Леві, похитуючись і лаючись, повернувся після суботньої гульні. Із усіх його прокльонів один дуже добре врізався у мою пам’ять: «Чорт би тебе забрав, Фред Гірші, і той корабель, який привіз тебе сюди зі Швейцарії!» Ця їдка репліка донесла до мене індіанський погляд на те, що мені, як і всім школярам, подавали як героїчне завоювання американського Заходу. Родина Фреда Гірші пишалася ним як фермером-першопрохідцем, котрий досяг успіху за складних обставин. Але білі фермери-іммігранти відібрали у народу мисливців і знаменитих воїнів, до якого належав Леві, їхню землю. Як же фермери здобули перемогу над відважними воїнами?
Більшу частину часу відтоді, як близько 7 млн років тому предки сучасних людей відокремилися від предків сучасних великих людиноподібних мавп, всі люди на Землі харчувалися винятково за рахунок полювання на диких звірів і збирання диких рослин, а «чорноногі» індіанці продовжували так жити навіть у XIX ст. Лише протягом останніх 11 тис. років деякі народи перейшли до способу забезпечення прожиття, який називають харчовим виробництвом, тобто до одомашнення диких тварин і рослин та харчування за рахунок продуктів тваринництва і врожаю. Сьогодні більшість людей на Землі споживають їжу, яку виробили самі або яку для них виробили інші. За нинішніх темпів змін решта ватаг мисливців-збирачів відмовляться від свого способу життя впродовж наступного десятиріччя, розпадуться або вимруть, тим самим поставивши крапку на мільйонах років нашої вірності мисливсько-збиральницькому способу життя.
Різні народи опановували виробництво харчу у різний час доісторичного минулого. Інші ж, приміром австралійські аборигени, так ним і не оволоділи. Серед тих, хто його винайшов, деякі (наприклад, стародавні китайці) зробили це самі, а інші (зокрема єгиптяни) перейняли його від сусідів. Далі ми переконаємося, що харчове виробництво було непрямою передумовою для появи вогнепальної зброї, мікробів і сталі. А отже, географічні відмінності в часі переходу народів різних континентів до рільництва та скотарства (або настанні такого переходу взагалі) значною мірою пояснюють їхні подальші різні долі. Перш ніж перейти до географічних відмінностей у харчовому виробництві, про які йтиметься в подальших шести розділах, поточний розділ ми присвятимо відстеженню основних сполучних ланок, через які харчове виробництво давало ті переваги, завдяки яким Пісарро зміг полонити Атауальпу, а народ Фреда Гірші — лишити ні з чим народ Леві (мал. 4.1).
Перша ланка найбезпосередніша: наявність більшої кількості їстівних калорій дозволяє прогодувати більше людей. Серед дикої флори й фауни лише дещиця видів їстівні для людини або варті полювання чи збирання. Більшість видів марні для нас через одну або кілька таких причин: вони не перетравлюються (наприклад, кора дерев) нашим шлунком, отруйні (метелик «монарх» або гриб бліда поганка), малопоживні (медузи), марудні в приготуванні (дуже дрібні горіхи) або небезпечні для полювання (носороги). Більшу частину біомаси (всієї живої матерії) на Землі становлять деревина і листя, що не годяться для наших шлунків.
Добираючи і вирощуючи ті нечисленні види флори й фауни, які ми можемо їсти, так щоб вони становили 90%, а не 0,1% біомаси на гектарі землі, ми отримуємо значно більше їстівних калорій із одного гектара. Як наслідок, один гектар може прогодувати більше скотарів і рільників — зазвичай у 10—100 разів більше, ніж мисливців-збирачів. Сила цих голих цифр була першою з багатьох військових переваг, яку племена виробників харчу здобули над племенами мисливців-збирачів.
Чинники, що лежать в основі найзагальнішої схеми історії
мечі письмо
Малюнок 4.1. Схематичне зображення причинних ланцюгів, які ведуть від первинних (зокрема орієнтації континентальних осей) до безпосередніх чинників (зокрема рушниць, коней і хвороб'), що дали змогу одним народам підкорити інші. До прикладу, епідемічні хвороби людей виникли в регіонах, де було багато диких рослин і тварин, придатних для одомашнення. Це почасти пояснюється тим, що ці рослини й тварини стали культурними рослинами і свійськими тваринами, завдяки яким можна було годувати густонаселені суспільства, в яких збудники епідемій могли підтримувати своє існування, а почасти й тим, що ці хвороби постали із мікробів тих-таки свійських тварин
У суспільствах, які утримують свійських тварин, ці тварини годують людей чотирма різними шляхами: забезпечуючи м’ясо, молоко та добрива, а також правлячи за тяглову силу для плуга. Передусім і в найбезпосередні- ший спосіб свійські тварини годують людей, ставши головним джерелом тваринних білків замість упольованої дичини. Приміром, нинішні американці отримують більшу частину споживаних ними тваринних білків від корів, свиней, овець і курей, тоді як дичина, наприклад оленина, слугує рідкісним делікатесом. Крім цього, деякі великі свійські ссавці забезпечують молоко та молочні продукти, як-от масло, сир і кефір. До дійних ссавців належать корова, вівця, коза, кінь, північний олень, водний буйвіл, як, одногорбий і двогорбий верблюди. Таким чином, ці тварини дають значно більше калорій протягом свого життя, ніж якби їх просто забили і спожили заради м’яса.
Великі свійські ссавці також двома різними шляхами сприяють підвищенню врожайності культурних рослин. По-перше, як досі знає із власного досвіду будь-який сучасний городник або фермер, використання гною тварин як добрива значно підвищує врожайність. Навіть попри наявність синтетичних добрив, що їх виробляють хімічні заводи, головним джерелом добрив для сільгоспкультур у більшості суспільств залишається тваринний гній — передусім коров’ячий, але також гній яків та овець. До того ж у традиційних суспільствах гній використовували як цінне паливо для вогнищ.
На додачу, найбільші свійські ссавці сприяли підвищенню продуктивності культурних рослин тим, що правили за тяглову силу для плугів, а отже, вможливлювали оранку землі, яка раніше була нерентабельною для рільництва. До плужних тварин
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.