Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

Васла сердито глянув на кожного по черзі.

- Слова сказати не дадуть, а ще це… друзі називаються!

Тут уже розсердився Рик.

- Та що ти тягнеш кота за хвіст? Говори давай!

- Демоверсія.

- Що? — не зрозумів відразу Кадим.

- Версія для демонстрації. Демоверсія. Вище може. Вона ось…

- Васла, ти двічі геній! — Рик широко розмахнувся для удару по спині, але той вивернувся.

- Де ж ти раніше був? — закричав Кадим.

- А тут і був. Ви ж це… як грамофони які… слова сказати не дасте…

Повернулися й побігли до виходу.

- Там… наче… сходи, й не було… ніякого… — на ходу уривчасто проговорила Шана.

Широко відкривши двері, Рик вискочив на сходову площадку й завмер, як укопаний. У спину йому вдарився Кадим. Шана спокійно вийшла з дверей, уже знаючи, що вона побачить. Сходова площадка, на якій вони стояли, була останньою. Ніякого поверху вище не було.

- Ось тобі й демоверсія! — розчаровано сказав Кадим.

Раптом Рик ударив себе долонею по лобі.

- Демоверсія — це ж не частина гри! У неї має бути свій вхід, окремий.

- Може, з іншого боку коридору? — припустила Шана.

Разом побігли коридором і мало не були покарані за свою безтурботність. Глюк, який вискочив з бічних дверей, випустив їм услід коротку чергу. Васлі пробило пластмасову пляшку, яку він дотепер тягав у кишені спортивних штанів, і його облило водою.

- От невезуха! - поскаржився Васла.

- Навпаки, — відповів Рик, — а якби поранило?

Перешикувалися по-іншому і далі вже не бігли, а йшли швидким кроком, щоразу оглядаючись.

Ще здалеку побачили в кінці коридору вхідні двері. Таких дверей заекранники не бачили більше на жодному рівні, а на першому ніхто з них ні разу не був, тому про ці двері просто не знали. Обережно вийшли на площадку й одразу побачили невеликі металеві сходи, які вели ще вище, на наступний поверх. Шана, з автоматом у руках, стала біля стінки, поглядаючи то на двері, що виходили на перший рівень, то на маленький сходовий майданчик біля входу в демоверсію.

Сходи впиралася в невисокі неохайно пофарбовані дверцята. Вони були відкриті, а зі щілини долітав рівномірний шум. Рик подав знак, щоб усі замовкли, і, взявши автомат, почав повільно підніматися, обережно зайшовши в зовсім коротенький коридор, лише з трьома дверима. Одні з них були навстіж відчинені. Звідти й долітав шум, який почули друзі. Несподівано все стихло, і Рик завбачливо підняв руку. Довелося спинитися. Почулося бурмотіння, потім знову щось запрацювало. Тоді друзі знову обережно пішли вперед. Ось, нарешті, і двері. Усі приготувалися.

- Уперед! — махнув рукою Рик, і всі троє, заважаючи один одному, забігли до кімнати.

- Ані руш! — закричав Рик.

- Оточуй! Заходь позаду! — явно наслідуючи якогось кіногероя, кричав Кадим.

- А-а-а! — не знайшовши ніяких інших слів, горлав Васла.

У кімнаті їх зустріла повна тиша. Розгублений блідий парубок, який тримав у руках електродриль, з мовчазним подивом дивився на компанію, що так ефектно ввірвалася. Першим він упізнав Кадима.

- А-а-а… Привіт, — він трохи запнувся, згадуючи незнайоме слово, — е-е-е, старий.

- Мене звуть Кадим.

- Ви Васла? Правильно? А вас не маю честі… По-моєму, ви тоді були не дуже у формі?

- Мене звуть Рикпет, або просто Рик.

- А панянку вдома залишили?

- Шано! Агов, Шано!

У відповідь — тиша. Рик вискочив на сходовий майданчик. Там нікого не було.

- Шано! — покликав він.

Хлопці разом з Чипсетом, а це, природно, був він, обнишпорили весь перший рівень, потім усі інші поверхи, крім п’ятого рівня, але все було марно. Дівчинка зникла. Залишалося припустити тільки одне: Шана потрапила в полон до Гіреї. Перебивши чимало глюків, динозаврів і купу ще якоїсь віртуальної погані, повернулися до кімнатки Чипсета.

- От дурило! Ну як же я її одну залишив? Півгодини тому вона мені говорила, що їй одній страшно, а я її залишив! А вона немов відчувала! От же дурна моя голова! — бідкався Рик.

- Препогано вийшло, чого вже тут… Усі ми хороші!

- Ви це… ридати вмієте… тут, як це… думати… ну… треба. А Шана… Шана — це, розумієш… Шана! Вона зможе!

— Ну, добре, начувайся у мене… — сказав Рик голосом, який не обіцяв Гіреї нічого хорошого. — Чипсете, розповідайте, що у вас тут трапилося?

Чипсет сів на старий скрипучий стілець.

- Що трапилося, питаєш? У нас багато чого трапилося, — і Чипсет почав свою сумну розповідь.

РОЗДІЛ 5

Про що розповів Чипсет

- Усе почалося після вашої втечі, - почав сумну розповідь Чипсет. - ВП (так Чипсет називав Великого Процесора) був страшенно обурений, що Гірея продовжувала свої справи із заекранниками. Мало того, що вона ставила під загрозу життя людей із фізичного світу, але ще й не послухалася, коли ВП прямо заборонив їй займатися цими махінаціями. І він вирішив зробити те, що обіцяв: розкласти Гірею на цифру, а всю гру розмагнітити. Після повернення Чипсета ця думка у ВП тільки зміцніла. Але думав він надто довго і це була велика помилка. Зате Гірея часу не втрачала і відключила електрику. Поки ВП зрозумів, у чому справа, і перейшов на аварійне живлення, Гірея встигла відключити його комп’ютери від локальної мережі. Так ВП, хазяїн Заекрання, за кілька хвилин утратив усі свої сили та можливості керувати Заекранням. Послані Гіреєю глюки захопили його в полон. Чому Гірея не звеліла забрати і його, Чипсета, він і сам не знав. Мабуть, спочатку вона про нього забула, а коли згадала, то було пізно. Перед утечею він устиг послати електронного листа. Глюки вже вламувалися у двері, коли Чипсет писав, тому не встиг закінчити листа й був змушений відправити, не дописавши кілька слів.

- А що ти хотів сказати про циклопа? — згадавши незакінчену фразу, запитав Кадим. — Чому ми повинні його стерегтися?

- Я