Читати книгу - "Не сама, Тена Дітна"

Народ розходиться дуже повільно. Дехто уходити з пляжу не поспішає, хтось навіть йде купатися. Ми з Сонею теж не поспішаємо. Компанія Макса перемістилася ближче до води, хлопці пішли плавати. Дівчата розмістилися на човнах, витягнутих на берег.

А я би із задоволенням пірнула в зігріту за день водичку, але не вдягнула купальник.

Спостерігаємо за тим, як дуріють у воді хлопці, як прибирають екран, зносять тюки в споруду неподалік.

Несподівано починає накрапати дощ, який швидко перетворюється на справжню зливу й ми поспішаємо покинути пляж, та якнайшвидше опинитися під лиштвою дерев. Я розумію, як необачно вчинила, взувшись у білі кеди. Вже темно, а через затягнуте хмарами небо, темрява ще густіша. Мені приходиться дуже уважно дивитися попід ноги, бо боюсь забруднитися. Постійно намагаюся наздоганяти Соню, яка, на відміну від мене, має шанс не настільки сильно промокнути, бо рухається набагато швидше. Приходить навіть думка перевірити теорію стосовно того, чи варто бігти під дощем й порівняти, хто з нас двох буде сухішою.

В черговий раз, коли призупиняюсь, роздивляючись дорогу, чиїсь дужі руки мене відривають від землі й швидко несуть.

-  Ой, мамо! – це…

-  Тихо, мала. Це не вона, - майже пошепки зі смішком мені в потилицю, а я заклякла від переляку. -  Ти тільки ногами не смикай, бо впущу або вдвох впадем, - чуже ривке дихання розганяє по мені сироти та віднімає мову.

Дивитися можу тільки перед собою та вниз.

Серце пришвидшилося та голосно стукає. Переляк  перших секунд швидко поступився збентеженню. Я повністю дезорієнтована та спантеличена. Але мені чомусь не страшно.

І… так мене ще ніколи на руках не носили...

Це був БОНУС! Для ВСІХ, хто вірить в дружбу))