Читати книгу - "Казки Монашки 5 Вірінея, Монашка"

Частина 18. Поразка Інвіра

Цікаве життя почалося після відплиття лайнера. Глен із Соколом взагалі перебували на сьомому небі. Для них понад два роки пролетіло, як одна мить. Я якось не дуже радів, хоча присутність поряд жінки (хоча й з іншої цивілізації) спочатку виявилась приємною. Та навіть у цьому випадку, хоч раз на тиждень я її присипляв і мотався додому на Землю для пристрасного сексу з Лією. Лія відчувала, що в мене з'явився ще хтось, але, як завжди, дипломатично обставин не нагнітала. Нас обох влаштовував такий стан речей. Крім того, за цей час дуже багато кардинальних змін трапилось із цивілізацією Землян. Певною мірою це заслуга Лії. Але і я доклав до цього певних зусиль.

Приблизно через місяць після відплиття лайнера мені чомусь згадався бій біля Шеньшер, в якому ми допомогли Кирсіру знищити Назоферів. Хоча не власне бій, а наказ королеви:
— Командувачу! По ворогу термічними зарядами ВОГОНЬ!
Звідки у Шеньшер термічні заряди? Залишивши Глена на «господарстві» разом із жінками, ми з Соколом полетіли до Шеньшерів. Перед виходом у тривимірку зв'язалися з королевою, попрохали аудієнції.

— Рада, дуже рада зустрічі з бойовими друзями, — радісно вітала нас королева, зустрічаючи в королівських палатах.
— Мати-королево, ми маємо до вас ділову пропозицію. Пам'ятаєте бій із Назоферами?
— Звісно. А чому ви згадали про нього?
— Командувачу! По ворогу термічними зарядами ВОГОНЬ! — пролунав записаний голос королеви.
— Це ж ваш наказ командувачу.
— Пане посол, до чого ви хилите?

— Значить, ви маєте термічні заряди, як у інквізиторів. Виготовте нам таких зарядів. Не безкоштовно, звісно.
— Пане посол, я вас дуже поважаю, але не можу виконати ваше прохання, не маю права. Так, ми маємо такі заряди, але вони можуть використовуватися лише на човниках. До того ж вони набагато слабші від інквізиторських.
— Мати-королево, якщо у вас є талановиті вчені в галузі розробок таких зарядів, — вклинився в розмову принц, — ми можемо укласти обопільну угоду. Якщо ви, звичайно, бажаєте, щоб ваша цивілізація володіла термічною зброєю сильнішою, ніж інквізитори.

— Я слухаю вашу пропозицію.
— Ми маємо такі заряди. Ми вам надаємо зразки, а ви по них виготовляєте такі самі.
— Пропозиція приваблива, але я не ризикую зв'язуватися з розробкою нового озброєння такої вогневої могутності. Я хочу миру та спокою для своєї цивілізації.
— Все зрозуміло. Мати-королево, це мудре рішення. Претензій до вас жодних. Дякую, що вислухали нас.

— Пане посол, даруйте, але це дуже потужна та секретна зброя. Моя цивілізація через неї може мати проблеми, дуже великі проблеми. А ось нашої отрути я вам дарую, — вона простягла мені коробочку з тисячею порцій отрути Шеньшер.
— Дякую вам, мати-королево. Не чекав. Це дійсно царський подарунок.
Ми засмучені відлітали від Шеньшер.
— Варваре, навіщо нам літати десь? Нехай Кверки виготовлять.

— Соколе, якщо королева Шеньшер не ризикнула зв'язуватись, то король Кверків і поготів. Та й розвиток науки не дозволяє. Потрібно, щоб розвиток науки був на рівні вищих цивілізацій і, крім того, потрібна ліцензія на виробництво такого виду зброї.
— А хто видає ці ліцензії?
— Ліцензію видає Альянс із дозволу інквізиторів. Який же я тупий! Лія! Через неї можна отримати ліцензію для Землян.

— Але ж ти щойно казав, що розвиток науки має бути на рівні вищих цивілізацій. А Земляни лише на проміжному рівні.
— Ех, принце, принце. Земляни вже з технічного розвитку випередили багатьох із вищих цивілізацій.
— Феніксе, дай мені зв'язок із генералом Лією, — за мить Лія уважно й здивовано дивилася на нас.

— Де ж ви літаєте? Мандрівники по Всесвіту. І чому лише удвох?
— Генерале Ліє, у нас до вас є ділова пропозиція. Але це лише за особистої зустрічі. Ви могли б прилетіти до нас? На вас давно чекає ваш подарунок.
— Пам'ятаю, пам'ятаю. Подарунок дуже цінний.

— Ліль, Сокіл задарма тебе не турбував би. Відпрошуйся у Мурлики та прилітай.
— Ну, мужики пішли! Так і намагаються загадати якийсь ребус. А мені потім мучитись, розгадуючи. Умовили. За кілька діб буду.
Коли Лія вистрибнула в тривимірку своїм корабликом, ми з Соколом на неї вже чекали на Феніксі.

— Генерале, два човники ваші. Обидва з повним боєкомплектом.
— Ліль, а зараз стрибайте за мною, — телепортнувся на Валькірік, другий стрибок, третій, четвертий. Після сьомого зупинився. За мить Лія з принцом з’явились поруч. Ми знаходились на скелястому безлюдному острові. Я попрямував до однієї з печер, що рясніли тут. Коли всі троє перемістились в середину печери, закрив вхід багатотонним каменем. І накрив нас антизвуковою завісою.
— Ви вирішили пограти у шпигунів-розбійників? — з іронією запитала Лія.
— Гуморити будеш згодом. Ти краще скажи, чи вчені Землян здатні за зразком почати виготовлення термічних зарядів?
— Звісно.

— Генерале, заряди на моїх кораблях багато в чому схожі на термічні заряди інквізиторів. Але, якщо ви звернули увагу, наші заряди знищують ціль у кілька разів швидше за інквізиторські. Я пропоную надати зразки вашим вченим, щоби Земляни змогли озброїти свої кораблі такими зарядами.
— Принце, але це секрет вашої цивілізації. Ви впевнені, що хочете цього?
— Впевнений. Абсолютно впевнений. У човниках, приготовлених для вас, боєприпаси, як для човників, так і до корабельної зброї. Коли повернемося на Фенікс, ви отримаєте від бортового комп'ютера всю інформацію про озброєння Фенікса, а також особисто додаю інформацію про наших невидимок — Лія не витримала, опустилася перед принцом на коліно.

— Принце, я вам дуже вдячна. Після того, як почнемо виготовляти термічні заряди, насамперед ми поповнимо боєзапас на ваші кораблі. Щоб у вас був подвійний запас.
Повернулися на Фенікс, принц передав Лії всю інфу. Пару подарованих човників із Фенікса вона перегнала на свій корабель і відлетіла. Ще через місяць торговельний корабель Землян, що прилетів, привіз, крім звичайного вантажу, вантаж особисто для мене.

Земний корабель пришвартувався безпосередньо до Фаетону. Роботи перетягли цей запакований вантаж. Коли Земляни полетіли, розпакувавши, ми побачили термічні заряди. Укомплектувавши ними Феніксів, провели про всяк випадок випробовування. Постріляли по літаючих у космосі об'єктах. Виявилося, що ці боєприпаси спалюють ціль навіть швидше, ніж заряди Паратіктелів. Та й потужність зарядів набагато вища. Принц радів цьому, як хлопчик. Через рік трапилося таке, на що я ніяк не очікував.

 *   *   *

Лія

Минув майже рік з того моменту, як принц Паратіктелів поділився зі мною інфою про їхні термічні заряди, а також невидимки кораблів та човнів. Я тоді звернулася до кращих вчених Землі. Вони доклали чимало зусиль і розробили за цим принципом та подобою свою зброю, в якій застосували також розробки вчених Атлантиди, що перевищувала за параметрами зброю Паратіктелів.

Та я поставила вченим умову: всі боєприпаси мають бути універсальні і підходити не лише до нашої зброї, а й до зброї Паратіктелів. Все вийшло чудово. Навіть параметри новоствореної невидимки виявились набагато вищими. Окрім цього, маючи розробки вчених Атлантиди, мої кораблі вкрили нанонапиленням, яке значно збільшило міцність броні кораблів. Нині жоден із флотів проміжних цивілізацій не міг зруйнувати мої кораблі (лише термічними зарядами, якщо вони їх мали).

Враховуючи невеликі потужності дослідницьких збройових заводів, які належали мені особисто, оснастила цією зброєю в першу чергу свої кораблі. Добре, що в цей час не відбувалось великих боїв. Та й екіпажі на кораблях у мене неповні. На Землі відчувався значний дефіцит космопілотів. Де набрати випускників космічної академії на майже чотири тисячі нових кораблів Землян? Та тисяча моїх. Тому й були екіпажі кораблів не укомплектовані. Командирів кораблів ганяла до сьомого поту, вигадуючи різні маневри. Але в жодному справжньому бою так і не побували. Вкотре змусила всі кораблі здвоїти.

Раптом з'явилася голограма Маурена, на ній видно, що він спілкується з Інвіром.
— Здоров'я бажаю, генерале Ліє. У мене має відбутися великомасштабний бій Альянсу. Боюся, можемо програти. Прошу вашої допомоги, — Інвір навіть не приховував свого занепокоєння.
— Бойова тривога! Готуємось до стрибка! — негайний наказ на свої кораблі.
— Пане командувачу, кори та час прибуття? — почувши координати і орієнтовний початок бою, я засмутилася, — ми не встигаємо хвилин на десять. Летіти?

— А мої взагалі майже на дві години не встигають, — похмуро промовив кошак.
— Генерале, як вирішите.
— Якщо рішення за мною, то вилітаю. По дорозі введете у курс справи.
— Вдалого бою, генерале, — кошак вимкнув свій канал зв'язку.

Зв'язалася з Інвіром уже в сигма-просторі. Виявилося, що в цій зоряній системі давно відбуваються чвари за одну з планет. Розумного життя на ній не виявлено. А корисних копалин та різних мінералів величезна кількість. Там на орбіті знаходиться флот однієї з цивілізацій Альянсу в кількості трьох із половиною тисяч важких кораблів. Ворожий Альянс зібрав майже шістнадцятитисячний флот. Розвідка доповіла (хоч і спрацювала дуже погано), що ворожі кораблі вже вилетіли. Інвір зможе до вказаного часу виставити флот до дванадцяти тисяч кораблів. Поки що навіть невідомо, бойовим флотам яких цивілізацій доведеться протистояти.

Окрім мене, ще один флот прилетить із запізненням у три з половиною хвилини. Це дуже погано. Можуть розстріляти при виході у тривимірку. Значить, мені необхідно перед самим стрибком змінити координати виходу. Все ж таки це дуже потрібний параметр (можливість змінювати завдання виходу в тривимірку, перебуваючи в сигма-просторі). Залишається півгодини до бою. Флоти під командуванням Інвіра (понад 12 тисяч кораблів) вже на місці. Відразу бортовий комп доповів, що виявлено чужий скан (Інвірські кораблі виявили мій флот на підльоті).

У момент стрибка в тривимірку ворожих кораблів по передбачуваних координатах відкрили шквальний загороджувальний вогонь. Але наскільки я зрозуміла, всі постріли цілей не досягли. Ворожі кораблі не вистрибнули. А канал зв'язку з командувачем зник.
— Командире, нас просканував ворожий флот, — доповідь бортового комп'ютера.

— Дівчатка, всі активуємо невидимки та змінюємо координати виходу в тривимірку згідно з моїм наказом. Шуро, твоя ескадра зупиняється і чекає на мій окремий наказ. Ми Земляни, отож, позивні не міняємо: Горгони. Вогонь без мого наказу не відкривати та захисні силові поля не вмикати. Не вмикати, навіть, якщо ви не встигаєте ухилитися від пострілу. У такому випадку для вас це останній бій. Зв'язок лише через відбиті сигнали чи ретранслятор. Якщо комусь вдасться виявити ворожий канал зв'язку, негайно інфу мені на флагман.

Ворожі скани постійно промацували сигма-простір, але невидимка Паратіктелів (та ще й доопрацьована вченими Землі) не дозволила знову виявити нас. Хвилин вісім і можна вистрибувати. Треба затриматись із виходом у тривимірку ще на хвилину-півтори, щоб просканувати поле бою. Шкода, що цього не можна зробити під час руху.
— Генерале! — почувся збуджений голос Інвіра, — негайно зупиніться! Не можна вистрибувати у тривимірку! Вас розстріляють на виході! Ми зазнаємо поразки.
— Пане командувачу, я своїх рішень не змінюю! — відчувала смертельну небезпеку для Інвіра.

— Я вам наказую! Відлітайте!
— Не вийде, пане командувачу.
— Вибачте генерале Ліє, що покликав вас на смерть. Але прошу вас хоча б не вистрибувати в тривимірку, — я вдала, що не почула його. Але тепер не просто відчула величезну небезпеку для нього, а відчула втрату сили і майже перестала його відчувати. Складалося враження, що він тяжко поранений (на межі життя та смерті).

Зупинилися перед стрибком. Почали сканувати поле бою! Ого! З двадцяти восьми тисяч (згідно з даними Інвіра, а з тим флотом, що запізнився, взагалі виходило понад тридцять) бойових кораблів з обох боків, у живих залишилося близько двадцяти з хвостиком (мені здалося, що не всіх вдалося виявити), де свої, а де чужі, визначити із сигма-простору не виходило. Крім того, засікли флот з активованими невидимками (приблизно чотири тисячі кораблів) у сигма-просторі, готовий вистрибнути в тривимірку.

Вистрибнули. Ніхто нас не помітив. Ні свої, ні чужі. На моїх кораблях жодний датчик не працював на випромінювання. Лише прийом. Оптика на максимальному збільшенні. Добре хоч від Інвіра знала, які кораблі свої. Але побачивши, що сталося, я жахнулась. Ворожий флот виявився з дуже малими втратами (чи можливо взагалі без втрат). Створила два десятки фантомів і під невидимкою телепортнулась ними на свої кораблі, щоб рівномірно оточити поле битви. Почала зганяти ворожі кораблі в одне місце.

Від наших флотів залишилися ріжки та ніжки (менше за чотири тисячі). Бій перейшов у мляву фазу. Всі кораблі «затаїлися», закрилися невидимками (хоча для моїх кораблів вони все одно були видимими, як на долоні), маячки та сканери, що передають, вимкнуті. Шукали одне одного лише оптично. Навіть, якщо виявляли, найчастіше не ризикували і вогонь не відкривали, щоб не видати себе. Коли підстрелили союзний корабель, я смикнулася, щоб відкрити вогонь по стріляючих, та все ж втрималася. Ще мало було ворожих кораблів на близькій відстані від моїх, щоб можна було одним залпом знищувати без промаху.

— Бісе, я Гера, — запитання на наддовгих хвилях. Декілька разів повторювала, та відповіді не дочекалась. Тоді, використовуючи, як ретранслятор, ворожий корабель, запитала на стандартному каналі зв'язку. Ворожий корабель в одну мить був знищений своїми ж.
— Ідіоти! Це ж ретранслятор! Дивіться, куди стріляєте! — вибухнув прокльонами голос командувача ворожими флотами. Але їхній канал зв'язку виявився нестандартним, та й пеленгувати його не мало сенсу. Командувач, як ретранслятор, використовував підбитий корабель, але як? Чи це підбитий ворожий флагман, у якого залишилися засоби зв'язку у робочому стані?

— Горгони! Уважно дослідіть підбиті ворожі кораблі. Можливо на них ще таїться небезпека, а також не спускайте очей з флоту в сигма-просторі, він може з'явитися в тривимірці в самий невідповідний момент, — видала наказ на наддовгих хвилях. І раптом почувся знайомий голос:
— Геро, я Бронь. Радий вас чути. Хоча це для нас із вами останній бій.
— З якого переляку?

— Ви ж бачили, яка реакція їхніх стрільців. По променю зв'язку знищили корабель в одну мить. Вони прослуховують наші канали зв'язку та знищують кораблі. До речі, це перший їхній прокол, що вони розстріляли свій корабель. Але на наддовгих хвилях, як спілкуються Земляни, вороги навіть якщо почують, то визначити кори не зможуть. На жаль, ми так і не змогли виявити їхні канали зв'язку.

— Бронь, я Гера. Дякую за інформацію. На даний момент вони використовують нейтринний зв'язок на нижній ділянці діапазону. Але не факт, що частота періодично не змінюється.
— Геро, я Варкан. Дякую за підказку. Жаль, що знову зустрілись лише перед смертю.
— Що ви всі засмутилися? Зараз вони проситимуть пощади. А ми з вами ще повоюємо. До речі де командувач? Чому він мовчить?

— Флагман підбитий. Командувач, ймовірно, вбитий.
— Не вірю! — хотіла активувати скан, за допомогою якого могла б виявити Інвіра на підбитому флагмані, та вчасно схаменулась.
— Горгони, хтось бачить корабель командувача Альянсу? Він підбитий.
— Геро, я Горгона 86. Він у полі видимості моєї оптики.
— Дякую, — одягла скафандр і телепортнулася під невидимкою на Інвірський флагман. Командна рубка зруйнована. Місце командувача пошкоджено. Але самого командувача серед убитих немає. Не стала діставати меч, щоб прорубуватись далі, а просто телепортнулася до сусіднього приміщення. Далі вже пішла за інтуїцією, поки не зупинилася перед входом в ангар. Я відчувала, що Інвір десь поряд.
— Пане командувачу, ви в човні? — телепатичне запитання.

— Так, генерале. Ах, Лія, Лія. Чому ж ви не виконали мого наказу? Не треба було вистрибувати в тривимірку, — поки він подумки відповідав, я телепортнулася до нього в човник і деактивувала невидимку. Інвір навіть не здивувався моїй появі. Зате в мене щелепа відвисла. Звичайна розумна істота вже сто разів встигла б померти, а командувач живий. Та якою ціною?!

Замість рук (передніх лап) з гострими кігтями були лише обрубки. Однієї ноги по коліно не було. Нижня щелепа розтрощена разом із шоломом, у правому боці зяяла величезна рана, з якої на розвернуту броню скочувалися крапельки крові. Ймовірно, у нього сил вистачило на загоєння ран (кінцівок), що кровоточили, і почав загоювати пошкодження в боці, та сили вичерпалися. За якусь мить я упорядкувала його щелепу і затягнула рану в боці. Перевірила наскільки затяглися рани на руках та на нозі. Вколола йому укол адреналіну та укол глюкози.

— Потерпіть трохи. Я швидко, — знову активувала невидимку, телепортнулась на свій флагман і перемістила до себе Інвіра, — терміново медроботів для лікування командувача.
— Генерале, не потрібно. Ваші роботи не призначені для лікування Інвірів. Ви мені вже допомогли. Я тепер можу хоч говорити. Але краще б я взагалі загинув і не побачив своєї ганьби. Два мої молоді та талановиті воєводи пожертвували своїм життям, прикриваючи собою мій корабель. А я не зміг врятувати решту, хай не від поразки, а хоча б від смерті.

— Чому ви всі так налаштовані? Поразка, поразка. Бій ще можна виграти, можливо без додаткових втрат.
— Генерале, я вас поважаю. Але майже за рівної кількості кораблів на початку бою (хоча в мене таке відчуття, що противників виявилося вдвічі більше), зараз у нас залишилось всього близько трьох тисяч, а у них не менше дванадцяти (ми підбили не більше чотирьох тисяч).
— Дванадцять? А зараз стане менше.

— Горгони, залп! — за мить супротивник не дорахувався двох із половиною тисяч кораблів, що догоряли у холодному космосі. А мої кораблі, не вмикаючи захисних полів (щоб не демаскувати себе), під невидимками зманеврували і знову застигли, як статуї. Наші невидимки приховували нас не лише від електроніки, але їх було неможливо виявити і оптично.
Ворожі командири заволали:
— Інквізитори!

— Якби це були інквізитори, то палахкотіли б усі наші кораблі. По наших кораблях зробили лише один залп. Крім того, інквізиторам немає справ до боїв між Альянсами, вони захищають лише цивілізації від знищення. Ймовірно, це кораблі Інвірів під невидимками, яких ми виявили у сигма-просторі. Хоча Інвіри не мають термічних зарядів. Шукайте їх! Шукайте! Усього п'ятсот кораблів! Це навіть не п'ять тисяч! Вони нам не страшні!
— Генерале, як ви виявили їхній канал зв'язку? Хоча це вже не має значення. Ви можете надати мені безпечний канал зв'язку з союзними кораблями? Але так, щоби вас не підбили.

— Звісно, ​​керуйте.
— Увага всім союзним кораблям! Командування флотами передаю генералові Лії. Виконувати її накази беззаперечно! Генерале, залишки флотів у вашому розпорядженні.
— Дарма командувач назвав нас залишками. Ми з вами братимемо участь у багатьох боях. Але від вашого беззаперечного виконання моїх наказів насамперед залежить ваше життя. Нині всім завмерти і нікому не стріляти без мого наказу!

— А твоє життя, сучко, залежить від нас. Жоден ваш корабель не полетить звідси.
— По-перше, не годиться обзивати супротивника, адже ви можете опинитися у нього в полоні, а він вам пригадає ваші образи. Це ще не визначено, хто намагатиметься звідси відлетіти живим. Щоб вам відлетіти звідси живими, для початку я прошу вас здатися.
— Що ти можеш зі своїми 500 кораблями? Ми їх виявимо і знищимо всі до одного, — командувач порахував кожну пару моїх здвоєних кораблів, як один. Адже йому так показали сканери.

— Відповідь невірна. Горгони, залп! — ще дві з половиною тисячі ворожих кораблів перетворилися на застигаючі залізні «м'ячики». А я фантомами продовжувала ненав'язливо збирати ворожі кораблі ближче один до одного.
— Геро, я командувач Гаррієтів, — почувся скрипучий голос командувача на наддовгих хвилях, — мій флот просить миру.

— На жаль, поки що це не в моїх можливостях. Ви ж розумієте, що в умовах бою, не розстрілюючи супротивника підряд, ми ризикуємо своїми кораблями. Якщо ви відкрито визнаєте, що здаєтеся, вас розстріляють ваші союзники. Єдине, що можу вам порадити: увімкніть захисні поля. Якщо наші стрільці впізнають ваші кораблі, вони їх не розстрілюватимуть.
— Я розумію. Дякую і на цьому.
— Горгони, у вас у базі даних є вигляд кораблів Гаррієтів. По можливості в приціл їх не брати, — Інвір лише з подивом слухав, спостерігав і дивувався, чому противник у відповідь не стріляє.

— Я звертаюся до командувача об'єднаного флоту супротивника. Ви бачили, що від двох наших залпів ваш флот зменшився на п'ять тисяч кораблів. Адже на кожному з них були екіпажі. Ви уявляєте, скільки ви могли зберегти життів, якби відразу погодилися капітулювати.
— Здохни сучко, — ворожий корабель-ретранслятор розлетівся вщент.
— Відповідь невірна, — відповіла цьому тупому солдафону, використовуючи, як ретранслятор, новий ворожий корабель, — Горгони, залп!
Наступні дві з половиною тисячі ворожих кораблів спалахнули та згоріли.

— Геро, я Бронь. Дозвольте нам постріляти. Ще кілька ваших залпів і від ворожого флоту нічого не залишиться, — почав просити на наддовгих командувач Стетенів.
— Бронь, ви впевнені, що після того, як ви постріляєте, ваш корабель не буде підбитий?
— Але ж ви стріляєте і відповіді немає.
— А ви запитайте ворогів, чому вони по нас не стріляють. Хлопці, ви й так уже втратили багатьох бійців. Нехай хоч решта повернуться живими. Крім того, Гаррієти просять миру. По них не треба стріляти.

— Генерале, вмовили. Я втратив більше половини свого флоту.
— Так ось, де ти командуєш, — вороги змогли виявити наш обмін, — шкода, що за відбитим сигналом неможливо визначити азимут.
—  Ми тебе швидко знищили б.
— Командувачу, може, досить уже гробити своїх бійців? Ви погоджуєтесь на капітуляцію?
— Ти надто повірила у свою непереможність. Ще один твій залп і всі твої кораблі будуть виявлені.

— Шуро, твоя черга настала. Дозволяю один залп по п'ять цілей, кораблі Гаррієтів не знищувати, — наказ резерву в сигма-простір. Резервна ескадра, не вимикаючи невидимок, вистрибнула в тривимірку.
— Відповідь невірна. Чому ж ти такий тупий та зарозумілий? Нині мої бійці знищать лише тисячу твоїх кораблів. Ти думав, що наші кораблі намагатимуться піти у сигма-простір і їх можна буде легко знищити під час стрибка? Але ми теж уміємо таке робити, — у цей час спалахнула тисяча ворожих кораблів.

— Заразо, це ж постріли з інших координат, як ти встигла туди перелетіти?
— Бачиш, мої кораблі літають, як у себе вдома, а ти навіть побачити їх не можеш. Капітулюєте?
— Пішла ти в дупу зі своєю капітуляцією. У нас навіть зараз перевага у кораблях у двічі. Це ви маєте капітулювати.
— Відповідь невірна.
— Горгони, Гаррієтів у приціл не брати. У прицілах по чотири цілі, ЗАЛП! — чотири тисячі кораблів супротивника наказали довго жити.

— Хтось казав про чисельну перевагу. Де ж вона ваша чисельна перевага? До речі, попереджаю. Якщо ви накажете знищувати кораблі, які запросили миру, я знищу вас.
— А ти більше нічого не хочеш?
— Гера, нас розстрілюють союзники, — почувся голос командувача Гаррієтів.
— Знищити флагман супротивника та всі рятувальні капсули з нього!
З ворожого флагмана, що спалахнув, вилетіло чотири човники і дві рятувальні капсули. Один човник спалахнув, вириваючись із вогняного пекла. Але за мить від цих човників і рятувальних капсул залишилися лише металеві кулі, що швидко остигали у безмежних просторах холодного космосу.

— Хто тепер прийняв командування об'єднаним флотом? Посмієте знищити тих, хто запросив миру, і мої кораблі знищать решту одним залпом, — звернулася я до супротивника. У відповідь могильна тиша. Поки всі мовчали, я почала сортувати фантомами кораблі супротивника. Відправляла кораблі Гаррієтів убік від решти ворожого флоту, а там їх ловили у багатошарові пастки.

— Горгони, скільки ворожих кораблів зараз ви зафіксували? Інфу за кількістю та координати скинути мені на флагман.
— Гекато, виведи на голограму результати, — замерехтіла голограма з червоними цятками ворожих кораблів та їх кількість, — відсортувати виявлені кораблі Гаррієтів.

Велика кількість виявилась обведеною. Майже три тисячі кораблів Гаррієтів і приблизно стільки ж інших ворожих кораблів. Щось не сходилося з арифметикою. Моїми кораблями за п'ять залпів було знищено дванадцять із половиною тисяч кораблів супротивника. Все зафіксовано та враховано. Тисяч чотири (нехай навіть три) знищено раніше, до мого прильоту. Виходить п'ятнадцять із половиною. І кораблів, що залишилися, близько шести тисяч. Виходить двадцять один, а не шістнадцять. Стало зрозумілим і те, чому такі величезні втрати у нас.

Вони згарячу, сподіваючись знищити ворожий флот відразу після стрибка, всі відстрілялися. А поки йшла перезарядка корабельної зброї, ворожі кораблі вистрибнули і відкрили вогонь, а можливо, ще й змінили перед стрибком координати виходу в тривимірку (так, як і мої кораблі). Тоді взагалі песець. Потрібний додатковий час на поворот зброї в нові координати. А за цей час більшість наших кораблів було знищено.

Розвернутися до противника для пострілу встигали ті кораблі, які довертали ще й корпусом корабля. Флагман командувача був підбитий і наші флоти залишилися без керування. Мудро. І ще один флот висить у засідці у сигма-просторі. Жаль, що під невидимками не можу визначити приналежність кораблів.
— Востаннє запитую! Капітулюєте?!
— Геро, ви ж нас не розстріляєте? — з побоюванням проскрипів командувач Гаррієтів.
— Ви начебто не бачите, що ми вас відокремили від решти флоту й ув'язнили в силові пастки.

— Вибачте генерале, я про всяк випадок запитав.
— Як я розумію, всі вирішили по-геройському померти. Поважаю. Ну що ж, то так тому і бути. Прощайте. Горгони ЗАЛП!! — з палаючого диска вогненних куль, що догоряли (які кілька миттєвостей тому були грізними бойовими кораблями) вирвалося кілька кораблів. Ми їх не стали добивати, але два з них запустили основні двигуни, намагаючись втекти в сигма-простір.

— Хлопці добийте тих, що йдуть на стрибок, останнього не чіпати! Його у силові пастки!
Таких вибухів ще не бачила. Ушкодження паливних баків під час роботи основних двигунів призводить до невимовного вибуху.
— Командувачу Гаррієтів, прошу вас прибути на борт мого корабля для перемовин.
— Генерале, це неможливо. По-перше, мій корабель у пастці, а по-друге, я не бачу, куди мені летіти.

— Зняти з флагману Гаррієтів пастку! Генерале, я зараз за вами надішлю свій човен.
— Увага всім командувачам союзних флотів! Прошу прибути на мій корабель. Привідний маячок буде увімкнено. Підлітайте обережно, невидимку не знімаю.
Незабаром зібралися четверо командувачів флотів цивілізацій, прибув також і командувач Гаррієтів. Навіть присутність чужинця не збентежила прибулих. Вони здивовано обмінювалися відчуттями під час підльоту. Корабель вони побачили лише, коли човник кожного починав швартування. Тепер їм стало зрозуміло, чому супротивник не міг знайти мої кораблі. Невидимка. Не назва, а справжня оптична невидимка.

— Досить балагану! — всі повернулися до мене і лише зараз, побачивши поруч понівеченого Інвіра, співчутливо поглядали на нього, — не дивно, що ви програли. Де ваша дисципліна? Де повага до командувача Альянсу?
Всі засоромлено замовкли і схилили коліна перед Інвіром.
— Хлопці, підніміться. Я не заслужив вашої поваги. Через мене ви мало не загинули.
— Пане командувачу Альянсу, — перебила я Інвіра, — не варто посипати голову попелом. Ми всі живі, а від поразки ніхто не застрахований. Ви наш командир і ми підкоряємось кожному вашому слову.

— Навіть у присутності генерала ворожого Альянсу я повторюся. Це моя провина, як полководця, що ми практично програли. Я не гідний командувати Альянсом, — він спробував зняти з себе медальйон командувача, — є гідніший командир, це генерал Лія.
Поки Інвір журився, я легенько торкнулася пам'яті кожного, видаляючи інформацію про невидимку мого корабля.
— Генерале, відпочиньте, — махнула рукою в напрямку Гаррієта. У нього підігнулися коліна і, завалившись на бік, він мирно засопів.

— Генерали! Я перепрошую, але нам терміново потрібно вирішити декілька невідкладних справ. Допитати Гаррієта та з'ясувати, що за невідповідність з кількістю ворожих військ. Звичайно, краще з'ясувати це у ворога, але, якщо у нього встановлена заборона на видачу інформації, він може померти раніше, ніж ми зможемо, що-небудь з'ясувати. Крім цього, в сигма-просторі висить флот, готовий вистрибнути в будь-який момент та розстріляти наші кораблі.

— Генерале, — вклинився Інвір, — це наш флот. Той, що не встигав до початку бою. Я йому заборонив вихід у тривимірку. Якщо зможете надати канал зв'язку, я йому накажу вистрибнути у тривимірку.
— Гекато, канал зв'язку командувачу Альянсу!
— Виконую, — за мить на нас здивовано дивився командувач Фазоверів.
— Вихід у тривимірку дозволяю. Небезпеки немає. Після стрибка негайно прибути на флагман генерала Лії.

— Слухаюсь.
— Пане командувачу, згідно з даними розвідки, кількість кораблів супротивника має бути близько 16 тисяч. П'ятнадцять із половиною тисяч знищили мої кораблі. Плюс три з половиною тисячі полонених кораблів Гаррієтов. І чотири тисячі підбито до мого прильоту. Разом двадцять три. Звідки у них з'явилося зайвих сім тисяч кораблів?

— Генерале Ліє, — почав Стетен, — нехай мене вибачить командувач Альянсу, але я вважаю, що йому підсунули дезінформацію. Це цілком можливо. Тому що просочилася лише інформація про кількість кораблів, що прямують сюди, час та місце виходу в тривимірку. Враховуючи, що об'єднаним флотом керував особисто командувач ворожим Альянсом (нині уже покійний), він міг виставити засідку.

— Ми прилетіли на півгодини раніше, — заперечив Інвір, — тут знаходився лише наш флот.
— А якщо вони були тут давно? Але не вистрибували в тривимірку, а причаїлися в сигма-просторі.
— Ми б їх виявили, — заперечив один із командувачів, схожий на бобра, — ми ж тут уже давно.

— Вони могли наближатися під невидимками. Потім зупинитись, не вистрибуючи. А коли весь ворожий флот підлетів, щоб вистрибнути, ви у передбачуване місце виходу розрядили всі свої гармати. Але флот, що підлетів, не вистрибнув, а вистрибнули (у вас за спинами) ті, що були в засідці. Ось вони й розстріляли вас, як у тирі. Поки ви розверталися, вистрибнув основний флот (від якого ви встигли відвернутися) і додав. Тож шановні колеги, у вас зараз залишилися найкращі командири, які навіть у такій вбивчій ситуації зуміли врятувати свої кораблі.
— Мабуть ви маєте рацію, генерале Ліє, — підтримав мене Інвір, — звичайно було б чудово, якби ми дізналися все від противника. Але командири середньої ланки могли не знати, що задумав командувач Альянсу. А у Гаррієта найімовірніше поставлено захист.

— Тоді пропоную спробувати цей захист зняти, беремося за руки. Пане командувачу Альянсу вам не варто цього робити, ви й так знесилені, — я, звісно, ​​могла й сама це зробити, але нема чого всім про це знати. Легко виявила у пам'яті сонного генерала те, що потрібно. Нейтралізувала та додала бажання ділитися інформацією (будь-якою) з усіма. Розчепили руки.

Роботи швидко встановили круглий стіл, кожному крісло. Одне крісло залишалося вільним (для генерала Фазоверів). Крісло було навіть Гаррієту, якого посадили на нього, ніби він схилився над столом. Інвір, злевітувавши, сів самостійно, відмовившись від нашої допомоги.
— Гекато, у разі небезпеки вибуху, негайно накинути на кожного силовий захист.
— Виконую.