Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Минуло кілька місяців від весілля. У розкішному будинку, наповненому тишею і мармуровим холодом, жили двоє — чужі одне одному, хоча за документами вже давно були чоловіком і дружиною.

Адам майже не бував удома. Вранці йшов у справах, вдень займався бізнесом, а вечорами — зникав у своїх клубах, в оточенні шуму, алкоголю і чужих тіл.

Лоліта залишалася наодинці з собою. Вона прокидалася раніше, готувала сніданок, який залишався неторканим. Наводила ідеальний порядок, вдягала гарні сукні, вкладала волосся, фарбувалася. Все — щоб хоч трохи сподобатися йому. Хоча б змусити його поглянути на неї.

Іноді ввечері вони вечеряли разом. Випадково. Без розмов. Він ковтав їжу мовчки, з поглядом у телефон. Вона натягувала усмішку, робила вигляд, що все добре.

Але всередині — горіла. Від болю, від розчарування, від порожнечі. Вона відчувала, як тане, як зникає її наївна віра в те, що з часом він її полюбить.

У ночі вона часто плакала. Тихо, в подушку. Щоб ніхто не почув. Щоб навіть стіни не знали її болю.

І все ж щодня зранку вона вставала знову. Варила каву. Смажила млинці. Робила зачіску. Надягала сукню. І вірила, що, можливо, сьогодні він затримається бодай на кілька хвилин. Можливо, скаже щось тепле. Можливо... побачить її.

Але Адаму було байдуже.