Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Ранок прийшов тихо, мов крадій. Промені сонця пробивались крізь фіранки, обіймаючи білосніжні простирадла. Лоліта прокинулася повільно, м’яко потягнувшись у ліжку. Її рука ковзнула в порожнечу — Адама не було. Подушка поруч залишилася холодною.

Вона кілька хвилин лежала нерухомо, вдивляючись у стелю. Усередині була дивна порожнеча. З одного боку — вона заміжня, вона мала бути щасливою. З іншого — чомусь на душі важко, і ніщо не схоже на омріяне "і жили вони довго і щасливо".

Вона підвелася, вдягла легкий халатик і пішла на кухню. В її серці ще жевріло наївне бажання: зробити для нього щось приємне, стати хорошою дружиною. Вона приготувала смачний сніданок — запашні панкейки, свіжий сік, улюблену каву. Все чекало на нього.

Але він не прийшов. Не через годину, не опівдні. Не було навіть повідомлення.

---

Адам з’явився лише ввечері. Двері клацнули, і він увійшов з легкою хиткою ходою. Від нього тхнуло алкоголем… і чужими жіночими парфумами.

Лоліта застигла з книжкою в руках, її серце стислося, але вона навіть не поворухнулась. Лише коротко подивилася на нього.

— О, ти ще не спиш, — буркнув він байдуже, навіть не глянувши в її бік. — Я піду прийму душ.

Вона кивнула. Слова застрягли в горлі, а емоції згорнулися тугим клубком десь під ребрами. Боліло. Не тому, що він п’яний. Не тому, що пахне чужою жінкою. А тому, що він не бачив у ній цінності, не бачив її зовсім.

Він вийшов із ванної і мовчки ліг спати. Навіть не спитав, як пройшов її день.

Лоліта лежала поруч, широко розплющеними очима вдивляючись у темряву. І в той момент вона вперше серйозно задумалася — а що, як це й було її життя тепер?