Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

А напроти — великий пустир. Увесь у бур'яні та густих кущах шипшини. Справжня дике поле. Нетрі якісь.

Я розвернувся та пішов собі у зворотному боці. Назустріч мені хтось йшов. Цікаво, хто тут ще окрім мене вештається у такий не дуже приємний час. 

Це була дівчина. Мало того. Це була та сама дівчина, яку я про себе називав дівчинка-собачка.

- Привіт. - Почала вона перша розмову. - Теж гуляєш? А чому один? Де твої сестри? 

Я розгубився і не знав, що мені і казати. І про сестер знає. Ще ж треба, подумав я. Але нічого так і не сказав. 

Ми стали один напроти другого і я роздивлявся дівчину. Обличчя в неї було досить серйозним. 

- Ти мене проводиш? - Зацікавлено подивилася на мене моя нова знайома і не чекаючи моїй відповіді взяла мене під руку.

Швидко вона зорієнтувалася. Це був досить неочікуваний поворот. Бо до цього вечора ми й знайомі навіть не були.

Я багато разів проходив повз неї, але ні разу не давав будь-якого натяку, що вона мені подобається, чи в мене до неї є симпатія. Це був зовсім не мій тип дівчат. Але ж не кидати її тут саму в темряві.

- А я побачила, що ти сюди пішов і теж за тобою попрямувала. - Дуже відверто зізналася вона мені. - До речі. Я — Лінда. Як тебе звати я знаю.  - Ще раз здивувала вона мене.

Вона була майже одного зі мною росту. Від неї якось так незвичайно пахло. Травами. Чи чимось ще таким.

Якась вона нахабна, вирішив я. А от голос в неї приємний. Такий сексуальний чи що. А ще вона говорила сильно багато. Балакачу - жах. Не дає мені слова одного вставити.

Поки ми дійшли до нашого дому, то я майже все про неї знав. Мене особисто дуже лякала така її відвертість. Дуже вона дивна, ця дівчина.

- Я піду. - Сказав я їй. - Ось вже твій під'їзд. 

- Зачекай, — притримала вона мене за одяг.

- Ти щось хотіла? - Здивовано спитав я в неї. І подумав, що вона дійсно якась дивна і треба триматися від цієї дівчини, як надалі.

- Хотіла. Але.. - Вона замовкла на полуслові. Довга мовчазна пауза.

У нас у вікнах вже горіло світло. Вдома було затишно та тепло. Таня готувала ужин. А я стою тут і чекаю не зрозуміло чого. От воно мені треба.

 - Хочеш до мене? - Подивилася Лінда на мене і взяла мене швидко за руку. - Будь ласка. Хоч на двадцять хвилин. Мені так одиноко, якби ти тільки знав, — вона заплакала.

- Ну, то ти чого, маленька? - Я не знав, що мені далі роботи. Тому обійняв її та притулив до себе. Мені стало просто жаль цю маленьку сумно дівчинку.

- Пішли до мене в гості. Батьків немає. Вони працюють до самої ночі. Мені так сумно та одиноко вечорами. Я тут майже ні з ким і не спілкуюсь. В мене нікого немає з близьких окрім Діксі.

Почувши своє ім'я пухнаста собачка радісно загавкала та стала проситись на ручки до своєї хазяйки.

- То як? - Повторила вона своє питання, якось так дивно заглядаючи мені в очі.

Я насправді не знав, що мені робити. Я думав. Якось це все дуже неоднозначно. І неохоче видавив з себе:

- Ну, то пішли. Тільки ненадовго.  

- І сам не знаю, чого я до неї поперся. - це я вже подумав коли сидів в неї в кімнаті на великому коричневому шкіряному дивані. А на журнальному столику переді мною лежали у великій тарілці різні смаколики. 

- Пригощайся. Це я сама все готувала. Я така господиня. - Стала нахвалювати себе моя нова знайома.

Я довго вагався та потом потім взяв один пиріг. Дійсно смачні. Так. Господиня вона мабуть гарна. Бо все так чисто, затишно, акуратно. У нас дома не так, хоч там і живуть цілих дві дівчини.

Лінда сиділа переді мною і дивилася на мене. Що вона там в мені побачила? Поки я куштував іі насправді дуже смачні страви та смаколики вона встигла вже переодягнутися.

Зараз на ней була коротенька домашня спідниця. Якась фіолетова футболка.

Вона сиділа поряд зі мною і наче їла мене своїми очами.

- Смачно? То бери ще. Пригощайся, Микита.

- Дуже смачно. Але вибач я стільки не з'їм. Якось іншим разом. То може я вже піду. Мене чекають сестри.

- Ой, посидь зі мною хоч ще трішечки, - почала благати мене вона. І що я міг зробити, коли дівчина в такому розпочі.

Не знаю, що там в неї сталося. Може вона втомилася від самотності? То я вирішив побути з нею ще хвилин двадцять. Все одно ще було не так вже і пізно. Година восьма чи дев'ята. Десь так.

- То бери ще?

- Дякую. Я вже наївся. Може вже пізно для гостей? Прийдуть твої батьки, а в тебе хлопець.

- Вони ще не скоро будуть вдома. Я усі вечора сама. Можеш ще зі мною побути? Я ж бачу ти гарний хлопець. Ти он даже не намагаєшся до мене залицятися. - На ії очах навернулися сльози. -  Не те що інші. Хлопці такі злі та нахабні. Усім тільки одного і треба. А головне це - душа. Це те, що повинно бути на відстані. Не треба торкатися руками, щоб відчути все приємне. Ми можемо и маємо бути разом на духовному рівні. На вищому світі. А це все таке земне. Ти ж не будеш від мене нічого такого вимагати? - З ойстрахом спитала вона в мене. І якось так на мене дивно подивилося, що мені відразу стало не по собі.

- Ну, звісно ні. Не збираюсь, - заспокоїв я її.. Нащо воно мені треба.

А вона тим часом підсіла ще ближче до мене. І почала роботи руками якісь дивні речі.

- Відчуваєш, як моя енергія входить до тебе? - Рапотом спитала вона в мене. - І почала наближатися до мене ще ближче.

Може вона якась ман'ячка, подумав я. Треба вшиватись звідси. Хто зна, що в неї в голові. Якась вона підозріла.

- Хочеш більше знати про ці всі енергії?  - Несподівано спитала вона в мене і полізла кудись під стіл. Та я відразу встав. І не став чекати, що вона там ще вигадає.

- Вибач. Мені треба йти скоріше до дому. 

Ну, її цю дивну дівчину. Може вона дійсно якійсь ман'як? То треба швидко робити ноги із цією квартири. А Лінда сказали, що ми з нею родичі були десь там  багато років тому. Вона обкурили мене якімісь травами та сказала що я зараз під захистом від інших дівчат. Що вона тільки має право на мене. Бо це якійсь давній обряд. Вона ще хотіла побити в барабан, та я швидше втік до дому.