Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

На березі стояла вона. Вітер рвав пасма темного, блискучого волосся, а чорне плаття спадало до самої землі, ледь торкаючись піску. Колись воно було білосніжним — але тепер, у ньому жила тінь.

Аліса більше не була тією дівчиною, що сміялася зі своїми друзями на світанку. Очі її світилися темним світлом, у якому заховалася втома, біль і незліченні рішення, які вона змушена була прийняти. Море перед нею не шуміло — воно мовчало. Мовчало, як ті, хто вже не повернеться.

"Я хотіла врятувати. Я намагалася. Але істина в тому — не кожного можна врятувати… навіть себе."

Вона простягнула руку, і над морем здійнявся туман. Із нього постала постать у білому — прозора, мов світло минулого. Назар.

Його очі були спокійними. Його голос — далеким.

— Я вірив у тебе, навіть коли ти втратила себе. І досі вірю.

Аліса опустила очі.

— Я зробила свій вибір, Назаре. Тепер я — хранителька пітьми. Та іноді, навіть у темряві можна тримати в собі крихту світла. І я її тримаю для тебе.

Тінь розчинилася. Море знову стало глибоким і спокійним.

І залишилася лише фігура в чорному на березі — та, що колись була героїнею.