Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

— Ну і чого ми сюди йдемо? — буркнув Іван, озираючись так, ніби кожен кущ мав власну думку щодо цієї ідеї.

— Щоб перевірити, чи з’являться ті самі звуки, які чув дід Петро, — спокійно відповів Максим, тримаючи ліхтарик так, щоб не засвітити нікому в очі.

— Звучить як погана ідея, — заявив Іван, настільки переконано, що навіть жаба в кущах перестала квакати на секунду.

— Якщо буде страшно, можемо повернутися, — вкинув Тимко, більше з ввічливості, ніж із реального бажання повертатися.

— Я не кажу, що мені страшно! — швидко випалив Іван. — Я просто кажу, що це дурість!

Соломія посміхнулась у темряві. Вона любила ці моменти — коли Іван намагається виглядати хоробрим, але насправді хоче під ковдру й чай.

— Страх і дурість дуже схожі, — філософськи зауважила вона.

— Та ну вас! — Іван махнув рукою. — Мене просто непокоїть те, що я — єдиний, хто це каже вголос!

Але, попри бурчання, він ішов далі, щільно тримаючись біля групи. Ніхто цього не коментував, але всі знали: Іван не пропустить нічого, навіть якщо йому доведеться весь шлях жалітися.

Млин наближався. Його темний силует виглядав величезним у темряві — не тому, що виріс, а тому що вночі навіть старі речі мають нові форми.

— Гаразд, — сказав Максим, зупиняючись за кілька кроків від дверей. — Зараз ми почекаємо кілька хвилин. Нічого не торкаємося, не рухаємося. Просто слухаємо.

Усі кивнули. Навіть Іван, хоч і буркнув:

— Угу, класно, постоїмо вночі біля страшного млина. Давайте ще пісні заспіваємо, щоб нас точно з’їли.

— Я знаю гарну — "Казала мені мати, ще й наказувала", — прошепотів Тимко.

— Зараз я тебе в кукурудзу заспіваю, — відказав Іван.

Сміх швидко згас, коли на них опустилась тиша.

Справжня.

Серпнева тиша, у якій чути було тільки нічний вітер, що гуляв поміж високих трав. Десь далеко зацвірінькали коники. Ліхтарики не рухались. Бублик сів і витягнув шию.

І тут вони це почули.

Глухий, низький звук, ніби хтось тягнув щось важке по дереву.

Раз.

Знову.

Потім ще раз — ближче.

Усі завмерли.

Бублик насторожився. Його вуха втупились у темряву. І… він зашипів.

Максим прошепотів:

— Це не вітер.

І всі це знали.

Бо щось — чи хтось — було всередині млина.