Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Хитрий Микола Васильович.

Та тільки, обманюючи весь світ, чи не обманювали ми перш за все самих себе?

Підготовка

Серпень 1968 року

1

Київське вище загальновійськове командне училище я закінчив 21 липня 1968 року. Після випуску надається відпустка. Це святе. Відпустку ми не отримали. Весь випускний батальйон відправили на перепідготовку в Ржищевські табори. На озброєння надійшла нова бойова техніка, її слід було освоїти за два місяці.

Проте 12 молодих лейтенантів на перепідготовку не потрапили. Серед них був і я. Йшло розгортання Радянської Армії перед визвольним походом. Ураган переміщень, перестановок, переформувань і доукомплектований захопив тисячі офіцерів. Мене цей ураган жбурнув в 72-у гвардійську мотострілецьку дивізію 1-ї гвардійської армії Київського військового округу.

У кожному мотострілецькому полку в той час за штатом належало мати 31 танк, 6 гаубиць калібру 122 мм, 6 протитанкових гармат калібру 57 мм, 15 мінометів калібру 120 мм і 103 бронетранспортера. Танків, гармат, гаубиць і мінометів було стільки, скільки належить, а бронетранспортерів було лише сорок.

У повітрі явно пахло смаженим. У братській Чехословаччини назрівало щось подібне до того, що трапилося в братській Угорщині в 1956 році. Було ясно, що скоро нас відправлять надавати інтернаціональну допомогу. Ми завжди і всім братську допомогу надаємо. Навіть коли нас про це не просять. Тільки ж як допомогу надавати, коли в мотострілецькому полку така нестача основного озброєння — бронетранспортерів?

Після третьої чарки я запитав про це капітана, який займав посаду помічника начальника штабу полку з мобілізаційних питань. Капітан уважно і, як мені здалося, лукаво глянув на мене, хмикнув невизначено, розлив обом по чарочці і, осадивши огірочком, поцікавився:

— А чи знаєш ти, чому ці бронетранспортери є в нашому полку?

— Дивне запитання. Належить за штатом, тому й є, тільки на всіх не вистачає.

— А тому вони є в нашому полку, що ходять щороку на параді в Києві. Там їх тридцять шість штук треба, ось їх-то полк і має, а чотири інших — запасні.

Капітан, мабуть, відчув, що його відповідь мені нічого не пояснила, і спантеличив ще одним питанням, навідним:

— Чи знаєш ти, скільки мотострілецьких полків в нашій першій гвардійській армії?

— Ні, звичайно!

— Ну а так, приблизно? Схвату, без особливої точності?

— Коли не помиляюся, в першій гвардійській одна танкова дивізія і три мотострілецьких, без артилеристів, ракетників, зенітників і інших. Виходить шість танкових і десять мотострілецьких полків.

— Правильно. Так ось, з усіх мотострілецьких полків першої гвардійської армії тільки наш один має сорок бронетранспортерів, а решта нічогісінько не мають.

— Брешеш! — Вирвалося у мене.

— Ось тобі й брешеш.

У тому, що капітан свою справу знає, я був упевнений. У тому, що він не брехав, я також був упевнений. Те, що два інших мотострілецьких полки нашої дивізії бронетранспортерів не мають, я також знав напевне. Та в те, що в усій 1-ї гвардійській армії лише один наш полк має бронетранспортери, вірити не хотілося.

— Так де ж вони? У Ебіпеті? Точніше, в Ізраїлі?

— І там. Тільки зовсім небагато. Зверни увагу: Ізраїль в минулому році, розгромивши арабів, захопив дуже багато наших танків і артилерії, тільки не бронетранспортерів.

— Так де ж вони? У Варшавський договір віддали?

— Так, проте зовсім небагато. Зверни увагу, що чехи, отримуючи від нас майже все озброєння, бронетранспортери виробляють самі, власних зразків, і ними постачають німців та поляків, а румуни через свою бідність в більшості випадків мотопіхоту на простих вантажних машинах возять.

— Так де ж все-таки наші?

— А ніде. — Він допитливо глянув на мене і повторив: — Ніде. Немає їх.

— Та як же так?

— А так. Скільки ми їх до війни і під час війни виробляли? Ніскільки. Жодного. Так? Всі до одного бронетранспортери були американськими.

— Правильно, — підтвердив я, — М-3 називалися, напівгусеничні, і ще якісь були, колісні, також американські.

— А тепер ще питання: скільки типів бронетранспортерів ми виробляли за всю свою історію?

— Багато! Зараз підрахую. Так... БТР-40 і БРДМ...

— Ну, їх до уваги не беремо, це розвідувальні машини, а не піхотні.

— Звичайно, — погодився я, — їх до уваги не беремо.

— На БТР-50П також не зважаємо.

Так, на цей бронетранспортер не можна було зважати. Чудова машина. Та, певно, нам не по зубах. По одному тільки в кожен полк, тільки для командира полку і все. І називається він БТР-50ПУ. П — значить плаваючий, а У — управління. А ось начальник штабу полку — це також управління, і начальник артилерії, і начальник розвідки полку, та всі вони в бою на вантажних машинах. БТР-50ПУ лише для командирів полків. Так що цю машину піхотним бронетранспортером вважати не можна. Сформували, правда, в Таманській дивізії один полк на БТР-50П, однак це тільки для парадів. Вся армія знає, що полк цей на справжніх навчаннях не з’являвся, а тільки на показних та на парадах, як і вся «придворна» дивізія.

— На БМП ми також не зважаємо, — продовжував капітан. — По-перше, вона тільки що з’явилася, по-друге, БМП — не БТР, і її поява не вирішує проблеми перевезень піхоти в бою. БМП надійде на озброєння тільки особливої, тільки обраної, привілейованої піхоти. А як же всім іншим, більшості, тим, хто буде вирішувати результат війни? На чому їх на війні возити будемо? Так скільки ми за всю свою історію виробляли типів бронетранспортерів? — Повторив він своє питання.

— Два, — відповів я і густо почервонів. — БТР-152 і БТР-60П.

— Ти, звичайно, знаєш, що це за бронетранспортери?

На жаль, я це знав.

БТР-152 був першим радянським бронетранспортером. Він представляв собою вантажну машину ЗІС-151, на яку зверху прикріпили броньові листи. Сам же ЗІС-151 був копією чудової американської вантажівки «Студебекер». Копія, на відміну від оригіналу, вийшла кепською, а після того, як на неї повісили п’ять тонн броні, вона стала нагадувати все що завгодно, лише не бойову машину. Ні прохідності, ні маневреності, ні швидкості, ні броньового захисту. Додатково до всього вироблявся бронетранспортер тим же заводом, який клепав ЗІС-151. А у заводу он скільки проблем: то братньому Китаю машини дай, то братській Індонезії, то братській Кореї, то братській Албанії, та й