Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Все можна змінити, - швидко промовив Дерк. - Повертайся до мене. - У його голосі прозвучало безліч суперечливих почуттів: надія, безвихідь, торжество, тривога.
Гвен відповіла не одразу. Один за одним вона повільно розігнула пальці і, глибоко дихаючи, дивилася на свої руки, повертаючи їх то вгору долонями, то вниз, наче це були сторонні предмети. Потім вона сперлася долонями на стіл і різко піднялася.
- Навіщо, Дерк? - Вона взяла себе до рук. Голос звучав спокійно. - Щоб ти знову міг назвати мене Джіні? Тому що я кохала тебе колись? Бо щось, можливо, лишилося?
– Так! Я хотів сказати, ні! Ти збила мене з пантелику. - Він теж підвівся.
Вона посміхнулася.
- Ах, Джаана я теж любила, і пізніше, ніж тебе. З ним мене пов'язують інші узи, зобов'язання, що накладаються срібним браслетом. З тобою ж, Дерк, нас пов'язують лише спогади.
Він стояв і вичікально дивився на неї. Не отримавши відповіді, Гвен попрямувала до виходу. Він пішов за нею.
Робот-офіціант наздогнав їх та загородив прохід. Він мав невиразне обличчя на металевій яйцеподібній голові.
– Мені потрібний номер вашого фестивального рахунку.
Гвен насупилась.
- Лартейн, Айронджейд, 797-742-677, - різко відповіла вона. – Запишіть обидва з цього приводу.
– Зареєстровано, – сказав робот і відійшов. Позаду них зал ресторану поринув у темряву.
Голос тримав їх візок біля виходу. Гвен розпорядилася відвезти їх назад до посадкового майданчика, і візок помчав по забарвленим у яскраві тони коридорам під веселу музику.
- Чортовий комп'ютер вловив напругу в наших голосах, - розсердилася Гвен. – І тепер намагається нас розвеселити.
- Не дуже чиста робота, - з усмішкою сказав Дерк і додав: - Дякую за частування. Перед польотом я змінив стандартні гроші на фестивальні, але, боюся, їх не багато.
- Айронджейди не бідні, - відповіла Гвен. - У будь-якому випадку, на Уорлорні нема на що особливо витрачатися.
- Гм... я раніше теж так думав.
– Це єдине місто, яке продовжує функціонувати за фестивальною програмою, – пояснила Гвен. - Всі інші закриті. Щорічно Емерел посилає людину по рахунки з банку даних комп'ютера. Хоча незабаром вартість польоту перевищить отримувану виручку.
– Дивно, що цього ще не сталося.
– Голос! – гукнула Гвен. – Скільки людей проживає в Челленджі на сьогоднішній день?
Стіни відповіли:
– Зараз у місті постійно проживає триста дев'ять осіб та гостює сорок дві особи, включаючи вас. Якщо бажаєте, можете також оселитися тут. Ціни цілком розумні.
– Триста дев'ять людей? – здивувався Дерк. – Де?
– Челлендж може вмістити двадцять мільйонів людей. Розраховувати на зустріч досить важко, але вони справді живуть тут. В інших містах теж є жителі, хоч і не так багато, як у Челленджі. Тут легше та зручніше жити. Смерть також буде легкою, якщо мисливці Брейта вирішать полювати в містах замість лісів, чого Джаан серйозно боїться.
- Хто вони? - Допитувався Дерк, будучи не в змозі вгамувати цікавості.
– Як вони живуть? Я не розумію. Адже зміст Челленджа має бути дуже дорогим – цілий стан на день.
- Так, величезна кількість енергії марнотратно витрачається марно. Але це і було основною ідеєю спорудження Челленджа, Лартейна та проведення Фестивалю. Викликаюче безглузде витрачання коштів для того, щоб довести, що Окраїна багата і сильна, показати в такому масштабі, якого ще не знало людство, - ціла планета облаштована і кинута. Розумієш? Що ж до Челленджа, то все його життя тепер проходить марно. Місто живиться від термоядерних реакторів, їхня енергія використовується на феєрверки, яких ніхто не бачить. Щодня машини збирають величезні врожаї, але лише крихітки його з'їдають ті небагато, хто залишився тут після Фестивалю: самітники, релігійні фанатики, діти, що загубилися. Щодня в Маскел вирушає човен за рибою, якого там давно немає.
– Голос не переробляє програму?
- У тому все й річ! Голос – кретин. Він не може по-справжньому думати, не може програмувати себе. Емерельці хотіли вразити всіх, і, безперечно. Голос справляє велике враження. Але насправді він дуже примітивний порівняно з комп'ютерами Академії на Авалоні чи Штучним Мозком Старої Землі. Він не може думати та вносити поправки. Він робить те, що йому ведено робити, а емерельці вели йому продовжувати функціонувати, протистояти холоду, скільки можливо. Ось він і виконує наказ.
Гвен підвела очі на Дерка.
- Як ти, - сказала вона. - Він продовжує наполягати, коли наполегливість вже давно втратила всякий сенс, продовжує боротьбу, коли все вже мертве.
- Ось як? Але поки що щось живо, треба боротися, – заперечив Дерк. - Це важливо, Ґвен. Інакше не може бути. Я навіть поважаю його, хоч він і рідкісний дурень, як ти кажеш.
Вона похитала головою.
- Це в твоєму дусі.
- До того ж, Гвен, ти дуже швидко все ховаєш. Уорлорн вмирає, але поки що живий. І ми... на нас також ще рано ставити хрест. Я думаю, ти маєш обміркувати те, про що ми говорили у ресторані. Подумай про мене та Джаані. Постарайся зрозуміти, що в тебе є для мене, що для нього. Чи такий важкий браслет на твоїй руці? - Він показав на нього. - Виріши, яке ім'я тобі подобається більше, вірніше, від кого тобі хочеться чути твоє ім'я? Розумієш? А потім скажеш мені, що мертве, а що жваво!
Він відчував задоволення від своєї маленької мови. Він не сумнівався, що йому відмовитися від Джіні і дозволити їй бути Гвен набагато легше, ніж Джаантоні Вікарі перетворити її на тейна. Це було ясно. Але вона тільки окинула його довгим поглядом і нічого не відповіла, мовчала до самого стартового майданчика.
Вона вийшла з візка і сказала:
- Коли ми вчотирьох вирішували, де нам жити на Уорлорні, Гарс і Джаан обрали Лартейн, Аркін - Дванадцяту Мрію. Я – ні те, ні інше. І не Челлендж,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вмираюче світло, Джордж Мартін», після закриття браузера.
