Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

На три рівні вперед? Платон аж завмер від несподіваної і дивної опції. Такого він ще не бачив. Як правило, завжди у "Віртуозній Грі" рівні йшли один за одним, і перестрибнути який-небудь не було можливості. І раптом отака цікава пропозиція. Невже увели якісь нові правила у грі? 

Платон відкрив опцію правил і перечитав ще раз. Жодних змін. Він задумався. Цікаво, чи не було це пасткою? Після першого рівня, коли він так намучився, поки зрозумів, як вийти з тої шахової кімнати, тепер у кожному слові та опції вбачав якийсь підступ. Відповіді від технічної підтримки гри на свою скаргу про глюки у грі він так і не отримав. Чи то було дуже багато нарікань, тому програмні боти не встигали аналізувати й давати відповіді, чи то її, ту відповідь, і не збирався ніхто давати.

Хлопець зауважив, що він навіть не отримав лист-підтвердження про те, що його скаргу прийнято. Гм. Складалося враження, що гра для всіх інших людей проходить за звичними правилами й традиціями, а він, Платон, опинився неначе в окремій категорії гравців, яким підкидають цікаві випробування. Незрозумілі події і в реалі, і у віртуалі навели Платона на раціональні думки. А якщо він зараз вибере ту третю опцію, натисне кнопку, яка світилася для нього не зеленим, як кнопка підтвердження, не червоним, як відмова від проходження другого рівня, а райдужними переливами, то чи не вплине це на його рейтинг?

Він стояв перед тими кнопками вибору і власне вибору зробити не міг. Звичайно, обирав між двома: першою і третьою! Відмовлятися від подальшої участі в грі Платон не збирався. У голові нуртував хаос. І таке у нього було у виняткових випадках. Тільки тоді, коли він щось упустив, не догледів, не помітив... Якась непевність охопила хлопця. 

Так, в такому стані починати гру не варто. Треба подумати й все-таки поглянути, як пройшли гру інші гравці. Платон вийшов з вірту й зайшов у соцмережі, переглянув кілька серйозних ігрових чатів, обережно поспілкувався з кількома знайомими геймерами, котрі пройшли вже другий рівень Віртуозної Гри, бо крафтити* для них було в іграх – раз плюнути. і зрозумів одну річ: у жодного гравця не було третьої кнопки. Всі обирали зелену, що запускала в грі на другий рівень, і кожен крафтив те, чого вимагала мінігра, яка й була другим рівнем. 

Хлопець відкинувся на спинку вірткрісла і задумався. Отже, райдужна кнопка є у вірті тільки в його особистому кабінеті. Гм. Ще й райдужна! Платон раптом згадав райдужну вісімку на упаковці пігулок, які приймав перед входом у вірт, а потім і спохопився, що не прийняв їх. От трясця!

Хлопець вже хотів узяти пігулки, але потім згадав, що вирішив їх тримати на більш складні рівні гри. І, крім того, проходження другого рівня, на його думку, повинно бути швидким. Хлопці з чату «Геймофлуд» взагалі мірялися хвилинами – хто за скільки скрафтив свої предмети. Найшвидші впоралися за п’ятнадцять хвилин, хоча були й такі, що сиділи у вірті до двох годин, бо все не вистачало матеріалів і доводилося їх добувати в складних умовах. Це вже кому як пощастило з локацією. 

Тому Платон все-таки прийняв пігулки, але свої, звичайні, і справді вирішивши зберегти «райдужні» на потім. 

«Веду себе, як ховрах! – пробурмотів він сам собі, надягаючи шолом. – бережу на потім». Колись він читав, що ховрахи відомі своєю звичкою готувати і зберігати припаси на зиму. Хоча, з іншого боку, чому він так переймається? Чому його аж так сильно тягне натиснути ту райдужну кнопку? Можна йти звичайним шляхом, як усі! Просто пройти рівень. 

Але ж три рівні! Він опиниться одразу ж на п’ятому! І не треба буде мучитися, як інші! А може це обман? Спеціальна пастка, щоб викинути з гри назавжди жадібного до легкого шляху гравця? 

Щоб довго не мучити себе цими неприємними й складними питаннями, Платон, як тільки увійшов до особистого кабінету, одразу ж вирішив вчинити цього разу мудро й розважливо. Не піддаватися на жодні провокації – і натиснути звичайну кнопку «Взяти участь». Що він і зробив...