Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– Звісно, ні. Ви ж самі все чули: ми не спілкувалися, вона мене ненавиділа. Тепер я розумію, чому.

Поки гості засвоювали інформацію, Станіслав добивав себе думками, що за стільки років спільного життя нічого не помітив і не допоміг колишній дружині, яка так потребувала цього. Тож не дивно, що вона зникла і знайшла іншого – від нього підтримки побільше буде. Щоправда, не давав спокою той факт, що вона чужому довірилася, а не своєму чоловікові. Розбиралася в людях не гірше за доньку, але правильного вибору робити так і не навчилася. А може, навпаки – саме так і було правильно?

– Кумедна ситуація, але я ніколи не бачив у неї татуювання, – зізнався він, чим шокував ще сильніше. – Виходить, вона його завжди замазувала, зараз і не таке можна приховати.

– Лазером видалити й все, у чому проблема? – пропонував Артем.

На його слова ніхто не звернув уваги, бо Максим вліз із черговими відкриттями.

– Якщо мати Соні – це сестра нашої Олі, виходить, ви родичі?! Боже, до мене тільки дійшло!

– Виходить так, – Ольгу ця новина вже не дивувала. Найбільші потрясіння вона пережила кілька хвилин тому. – До слова про кумедні ситуації, я так і не встигла познайомитися з чоловіком сестри, ніколи не бачила її доньку, – вона глянула на нових родичів і посміхнулася. – Навіть батьки знали, а я ні. І через стільки років з'ясовується... чорт, я вже пару років працюю з племінницею і тільки зараз про це дізнаюся!

– Що стосовно батьків? – вліз Микола. – Ти знала, що вони теж були замішані?

– Ні, вони все приховували, – відповіла вона. – Не розумію, навіщо було створювати генетично-модифікованих людей і одну з них ростити саме в нашій родині?

– А потім убивати, – додала Віра, розвалившись у кріслі. – Тоді до чого це все?

– Тому що вони не такі як ми, – зазначила Соня. – Якби про їхні експерименти хтось дізнався, я кажу про дійсно жахливі речі, які там коїлися, то їхній діяльності настав би крах. Зараз влада покриває багато чого, але вони не знають усього, а поки вони цього не знають, будуть продовжувати прикривати кожен злочин. Їм начхати, вони мовчать не заради результатів у медицині, вони мовчать, тому що гроші набагато важливіші. Все куплено, а що не куплено – стерто і вбито. Піддослідних убивали, щоб ніхто не дізнався, що таке існує. Тут викритися не страшно, тут усі свої, але в іншому місті... цього вони й боялися. При Войтеку такого не було, його досліди не настільки жахливі, за винятком тих п'ятьох. А те, що творить Менгеле – набагато гірше. Заради своїх цілей він готовий піти на все, ставить експерименти на кожному і нічого не боїться. Такими темпами скоро він сам себе розкриє.

– Хотів би я на це подивитися, – засяяв Максим. – Як він усе зруйнує. Навіть не нашими руками, а своїми власними.

– До речі! – згадала Віра. – Мене одну напружило прізвище коханця цієї Маргарити? Левченко Павло – наш історик!

– Ага, – кивнув Артем. – Весь цей час він покривав п'ятий об'єкт. Він же її дійсно не здав.

– Я думав, він повністю відданий Менгеле, – задумався Максим. – Хоча, чого не зробиш заради кохання.

Їхні подальші дискусії тривали не довго. Кожен у якийсь момент усвідомив, що хоче побути сам і поміркувати як слід.

– Так, друзі, вже пізно, гайда по домівках, – Микола піднявся з дивана, розминаючи плечі. – Якщо кого підвезти, йдемо зараз.

– Мене! – в один голос крикнули Віра і Максим.

Артем ніяк не відреагував на пропозицію, спокійно встав, потиснув руку господареві будинку, посміхнувся Соні й попрямував до дверей.

– Бувайте! – крикнула Віра з прихожої.

– Ти не їдеш, – сказав їй Максим.

– Висаджу тебе, де й минулого разу, – кинув йому Павук.

Тепер Максим був не проти.

 – Значить, навідаюся до Віри на каву.