Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

- Так, Даша сказала.

- Вона і нам сказала, - додав Микита. - Точніше мені, я вже батькові, а він... Ми тільки днями дізналися, що в нього був СНІД, а його вбити встигли.

Настала раптова тиша, коли на кухню зайшла Даша. У короткій футболці, що ледь прикривала стегна, на плечі накинутий плед, яким вона одразу прикрилася. Не очікувала, що доведеться. Вийшла перевірити, куди подівся її хлопець, а зловила на собі зацікавлений погляд колишнього хлопця, що змушував мимоволі червоніти. По одному її вигляду зрозуміло, де вона ночувала, з ким спала і що було, навіть якщо не було.

- Привіт, - пропищала вона і сіла поруч із Данилом.

- І тобі привіт, - кивнув Нік і як ні в чому не бувало продовжив: - Коротше, ви ж чули про ту секретну кімнату, котру люди Павука відкрили? Там вони знайшли купу важливих матеріалів, судячи з їхніх розповідей, папери дійсно цінні. Там був десяток пробірок із якимись препаратами, деякі з них ідеально очищають кров. Це ще перевіряється, але можливо цим можна вилікувати СНІД. Може й не зовсім, але шанс великий. Ми тупо не встигли.

Від думок, що якби вони знайшли цей препарат раніше, Ігор залишився б живий, вони зовсім занепали духом. Особливо Даша, яку добивало почуття провини. Данило, користуючись хвилиною мовчання, почав готувати ще одну каву. Знав, що без цього ранок Даші просто не почнеться.

- Якби Ігор раніше втік звідти, то залишився б живий, - задумався Микита. - Він міг нормально жити, навіть бувши хворим, але він про це й не здогадувався.

Данило бачив, як стиснулася Даша. Очі підняти не наважувалася, її сонний вигляд насправді був винуватим. Він навчився визначати кожну її емоцію, і зараз не помилився, тільки не міг довго спостерігати за цим і присів поруч, ставлячи перед нею чашку кави. Поклав долоню їй на коліно, чого під столом не видно, і почав говорити, дивлячись на Микиту, немов звертається тільки до нього.

- Чуваче, він знав, що його знайшли, просто не встиг. Повернувся за речами, а там до нього Менгеле завітав. Це, звісно, погано, але ми нічого не зможемо змінити, немає сенсу шукати винних, та й немає їх. Хіба що його батько, який тупо на кін родину поставив і думав, що зможе виграти.

- Але виграв Менгеле, - додав Нік. - У цьому випадку.

- Що за ліки, які очищають кров? - уперше заговорила Даша. Такий опис невідомого препарату припав їй до душі, адже якби це було так, є шанс, що він зможе вилікувати вірус у її крові. Якщо ж ні, то фактично вона вже мертва.

- Це краще в Соні дізнатися, - пропонував Микита.

- Тобі навіщо? - запитав Данило.

- Просто цікавлюся, - вона махнула рукою, шкодуючи, що почала цю тему.

- Я свого часу теж просто цікавився, - Данило натякнув на його нібито випадкові запитання про побічні ефекти, які обернулися пухлиною. - Гаразд, потім обговоримо, - він подивився на друга. - Що там за плани в Павука? Нам байдуже, все одно за кілька тижнів школу закінчуємо, а що іншим робити?

- Запитай щось легше, - гмикнув Нік і мигцем глянув на Дашу. - Будь у них якісь плани, мене в них не посвятять. Бояться, що про це випадково дізнається Менгеле і все зірветься.

- Що це було?! - вскочив Данило, розуміючи, до чого хилить друг. - Думаєш, що Даша... Чуваче, вона нікого не зраджувала і ніколи цього не зробить! Дитина Лізи не враховується.

- Я так не думав! - розлютився Микита. - Якщо ти не помітив, мені теж нічого не говорять. Річ не в довірі, а в обережності. Хоча, впевнений, смерті Менгеле бажають усі й Даша насамперед. Адже так?

Даша різко кивнула, втративши нитку розмови. Ніяково стало від їхніх думок, що, знищивши Менгеле, можна вирішити всі проблеми. Думають, або вони його, або він їх і навіть не здогадуються, що за собою він потягне декого ще.

- Не будемо про сумне, - просив Нік. - Готові до іспитів?

- Якщо чесно, не думав, що доживу до цього моменту, - посміхнувся Данило.

- Я теж, - погодилася Даша.

- А я тим паче, - додав Микита.

- До речі, друже, що робитимеш зі вступом?

- Гадки не маю, - він знизав плечима. - В списках випускників мене немає, іспити складати не можу, бо офіційно я мертвий.

- Було б непогано, якби адміністрація школи якось вирішила це питання, - мріяв Данило.

- Менгеле? - Нік засміявся. - Серйозно?

- За кілька тижнів усе ще може змінитися на краще. Вірте мені.