Читати книгу - "Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса"

— Перекладач, — урвав його Крантор.

— Що?

Величезне Кранторове обличчя, підсвітлене знизу каганцями, видавалося таємничою маскою.

— Це вірування, доволі поширене в деяких віддалених краях, — сказав він. — Згідно з ним, усе, що ми робимо й кажемо, — це слова, написані іншою мовою на велетенському папірусі. І є Хтось — той, хто цієї миті читає цей папірус і розгадує наші вчинки й думки, вишукуючи в тексті нашого життя приховані відгадки. Цього Когось називають Тлумачем або Перекладачем… Ті, хто вірить у Нього, вважають, що наше життя має певний кінцевий зміст. Він невідомий нам, але Перекладач здатен поступово виявляти його, читаючи нас. Урешті-решт текст закінчиться і ми помремо, знаючи не більше, ніж раніше. Однак Перекладач, прочитавши нас, насамкінець дізнається остаточний сенс нашого буття*.

__________

* Хоч скільки не шукав, я не зумів знайти у своїх книжках жодної згадки про цю начебто релігію. Це, поза сумнівом, вигадка автора.

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Яка рація їм вірити в цього дурнуватого Перекладача, якщо наприкінці вони помруть, так само нічого не знаючи? — обізвався Геракл, що досі мовчав.

— Деякі гадають, що з Перекладачем можна розмовляти, — лукаво посміхнувся Крантор. — Вони стверджують, що Він чує нас, адже читає і перекладає всі наші слова, а отже до Нього можна звернутися.

— І що вони кажуть цьому… Перекладачеві, ті, хто вірить у нього? — запитав Діагор, якому ця релігія видавалася такою самою безглуздою, як і Гераклові.

— Залежить хто, — відказав Крантор. — Деякі його вихваляють або просять щось: наприклад, розповісти, що з ними станеться в наступних розділах… Інші кидають йому виклик, бо знають — чи то гадають, буцімто знають — що Перекладача насправді не існує…

— І як же вони кидають йому виклик? — запитав Діагор.

— Вони волають до нього, — відповів Крантор.

Зненацька він підвів погляд до темної стелі кімнати. Здавалося, він шукав очима когось.

Він шукав тебе.*

__________

* Перекладаю дослівно, хоча не зовсім розумію, до кого звертається автор і що хоче сказати, так несподівано перестрибуючи на другу особу.

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Слухай-но, Перекладачу, — загорлав Крантор своїм могутнім голосом. — Ти, що такий упевнений у своєму існуванні! Скажи мені, хто я!.. Витлумач мою мову і дай мені визначення!.. Я кидаю тобі виклик: збагни мене!.. Ти, хто гадає, ніби ми — лише бозна-коли написані слова!.. Ти, хто думає, ніби в нашій історії приховано ключ до розуміння!.. Осмисли мене, Перекладачу!.. Скажи мені, хто я… якщо прочитавши мене, ти зможеш мене ще й розгадати!.. — заспокоївшись, він обернувся до Діагора й усміхнувся. — Ось, що кричать цьому гаданому Перекладачеві. Але, певна річ, той ніколи не відповідає, адже його не існує. А якщо він і існує, то так само нічого не знає, як і ми…**

__________

** Слово честі, сам не розумію, чому так рознервувався. У Гомера, наприклад, часто трапляються несподівані переходи на другу особу. Тут, очевидно, йдеться про щось подібне. Але правда в тому, що, перекладаючи Кранторову викличну промову, я трохи занепокоївся. Мені спало на думку, що, можливо, «Перекладач» — це нове ейдетичне слово. У такому разі кінцевий образ у цьому розділі буде складніший, ніж я гадав: скажені атаки «невидимого звіра», що відповідають Критському бику, «дівчина з лілією», а тепер ще й цей «Перекладач». Єлена має рацію: ця робота перетворюється на одержимість. Завтра пораджуся з Гектором.

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Увійшла Понсіка з повним кратером і долила вина. Скориставшись паузою в розмові, Крантор сказав:

— Піду прогуляюся. Нічне повітря піде мені на користь…

Білястий потворний пес побіг за ним. По якійсь хвилі Геракл промовив:

— Не надто зважай на нього, добрий Діагоре. Крантор завжди був украй імпульсивний і дивакуватий, а час і подорожі лише загострили ці риси його вдачі. Йому завжди бракувало терпцю, щоб сидіти й розмовляти протягом тривалого часу: складні розумування його бентежать… Він не схожий на афінянина, але не схожий і на спартанця, адже ненавидить війну і військо. Я розповідав тобі, як він подався жити самітником на острів Евбею, де сам злагодив собі хижку? Це сталося приблизно тоді, коли він обпалив собі руку… Але відлюдництво теж не припало йому до смаку. Я не знаю, що йому подобається, а що ні, і ніколи цього не знав… Підозрюю, що він незадоволений тою роллю, яку йому призначив Зевс у цій великій Виставі, що зветься життям. Прошу в тебе вибачення, Діагоре, за його поведінку.

Філософ сказав, що то пусте, і підвівся йти.

— Що робитимемо завтра? — запитав він.

— Ти — нічого. Ти мій замовник і вже достатньо попрацював.

— Але я хочу й далі тобі допомагати.

— У цьому немає потреби. Завтра я самостійно проведу невеличке розслідування. Якщо будуть якісь новини, я дам тобі знати.

Діагор затримався у дверях.

— Ти з’ясував щось, що можеш мені розповісти?

Розгадник почухав потилицю.

— Усе йде добре, — сказав він. — У мене є кілька здогадок, які не дадуть мені спокійно спати цієї ночі, але…

— Авжеж, — урвав його Діагор. — Не говорімо про інжирину, доки не побачимо, що всередині.

Вони розпрощалися як друзі.*

__________

* Я непокоюся дедалі більше. Не знаю чому, адже ніколи раніше не почувався так від роботи. Зрештою, можливо, це все — лише моя уява. Я наведу тут коротеньку розмову, яку мав сьогодні вранці з Гектором, а читач нехай сам вирішує.

— «Печера ідей», — кивнув він, коли я назвав книжку. — Авжеж, класичний грецький текст невідомого автора про Афіни після Пелопоннеської війни. Це я сказав Елієві долучити цей твір до нашої серії перекладів…

— Знаю. Власне, це я його перекладаю.

— Чим можу допомогти тобі?

Я сказав чим. Він насупив чоло й поставив те саме запитання, що й Елій: чому мене цікавить