Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Зупинившись біля невеликої альтанки, дівчина відпустила мою руку й запросила зайняти сусідню лавочку. Всередині виявилося настільки прибрано, ніби в когось із місцевих одна мета в житті – тримати це місце в чистоті. Звісно, не здивуюся, якщо винна всюдисуща магія.

– Як тобі? – відволікла мене дівчина від вивчення інтер’єру.

– Дуже гарне місце, – перевів я погляд на поверхню ставка й назад, – але ти гарніша.

– Чергова правильна відповідь, – дівчина знову усміхнулася і присунулася ближче. – Сьогодні на зустрічі Кола майстрів усі ділитимуться своїми успіхами, вихвалятимуться прогресом учнів і намагатимуться налагодити взаємовигідні стосунки з іншими ремісниками, тож тобі може здатися, що я чиню так само, запрошуючи тебе супроводжувати мене, але це не так. Судячи з того, що ти раніше говорив, тебе не цікавить стезя коваля, не так, як має цікавити ремісника…

– Не переживай, я б ніколи так не подумав, – хоча нагородою за завдання і була можливість продовжити навчання, не думаю, що вона всерйоз збиралася нав’язувати подальше навчання. Як і з Ладією, яка двічі пропонувала змінити клас, Тара не стане наполягати.

– Рада це чути, – дівчина якось зам’ялася, намагаючись підібрати слова, що було для неї невластиво, – Ще, не зрозумій неправильно, але мені потрібно, щоб на зустрічі ти уникав прямих заяв про те, що я чогось тебе вчила поза межами стандартного курсу.

– Для цього є певна причина? – якісь висновки я вже зробив, але хочеться почути це з її вуст.

– Так, знання, якими я володію, техніки, які використовую, – усе це спадщина дварфів, яка не має передаватися таким як я, – дівчина мимохіть торкнулася рогів. – Багато хто прагне заволодіти цими таємницями, що робить мене ціллю, як в очах дварфів, котрі намагатимуться зберегти їх, позбувшись джерела витоку, так і інших майстрів, які не відмовилися б трохи далі просунутися «Шляхом». Для них ти ласий шматочок, який і чинити опір толком не зможе.

– Зрозуміло, я розповів приборкувачці Ладії і кравчині Веро́ніці, про допомогу із замовленням, це не стане проблемою? – варто одразу закрити всі можливі хвости, потенційно здатні вилитися в проблеми.

Якщо в Ладії я практично впевнений, то кажанка – абсолютно чужа людина… мишохвіст.

– Вони? Я обговорю це з ними, хоча практично впевнена, що ця парочка не стане базікати, – судячи з видоху полегшення, ці двоє цілком надійні. – Спасибі, що розповів, насамперед через це міг постраждати ти, чого мені зовсім не хочеться.

Тара присунулася ще ближче й узяла мене за руку. Якби не різниця в зрості, можливо, і голову на плече поклала б.

– То технологія виробництва тих наконечників – таємниця? – не хочеться випадково наразитися на неприємності, коли закортить повторити їхнє створення вже самому, хоча шанси на успіх до смішного малі. Складно повторити щось, не розуміючи й половини необхідних матеріалів і процесів.

– Ні, це цілком звичайна технологія, яку може повторити практично будь-який фахівець мого рівня. Цінність становлять унікальні знання з виплавки та перероблення адаманту, міфрилу та низки інших металів. Проте, якщо знайдеться хоч натяк на подальше поширення, лиха не оберешся.

«Тепер зрозуміло, чому її наставника засудили до вищої міри покарання дварфів. Дивно, що вона досі жива в таких реаліях», – хватка несвідомо посилилася, що змусило Тару з подивом подивитися на мене.

– Тара, – я подивився їй в очі, зберігаючи вкрай серйозний вираз обличчя, – якщо коли-небудь, де-небудь або навіщось тобі знадобитися підмога, пообіцяй, що попросиш мене про допомогу. Навіть, якщо це, по-твоєму, буде над мої сили, або здасться твоєю особистою проблемою. Я вже пережив найгірше, не думаю, що допомога одній дівчині зможе мене зламати.

Тепер уже хватка супутниці посилилася та так, що затріщали кістки.

– Ні, – відрізала вона тоном, що не терпить заперечень.

– Ні? – таку просту відповідь можна тлумачити по-різному.

– Я ніколи не попрошу іншого про допомогу, доки він справді не зможе допомогти, особливо, коли цей дроу каже такі приємні слова, – Тара повільно наблизилась і ніжно поцілувала мене в лоб. Доволі неочікувано, мушу визнати, я б менше здивувався поцілую в губи, який означав би певний інтерес до мене з боку дівчини.

Поки я роздумував над тим, як реагувати, дівчина без тіні сорому вляглася головою на мої коліна і прикрила очі. Коли ж вона їх розплющила і спіймала мій погляд, ми не стали порушувати атмосферу, шукаючи кожен щось своє у відображенні очей одне одного.

– Ніколи не бачила дроу, у якого в темряві з очей струмує світло.

[Задіяно знання «Культура дроу (Незвичайне)»!]

[Світло, що струмує з очей, також називають биттям духу, яке є вираженням найвищого ступеня довіри між дроу. Проте помітити його можна тільки за умови дуже близького контакту, і багато замкнутих дроу не люблять, коли вторгаються в їхній особистий простір, адже співрозмовник може зрозуміти їхні справжні почуття.]

– Правда? – уперше почувши про таке, я доторкнувся до очей, але не побачив на долоні й натяку на світло.

– Відразу зрозуміло, що блукач, – хихикнула дівчина, знову прикривши очі.

Так ми і провели майже годину, розмовляючи на різні теми й шукаючи привід посидіти в цій альтанці ще кілька хвилин. Однак Тара також не могла пропустити зустріч Кола майстрів, адже, за її словами, важливо підтримувати певний рівень репутації, щоб мати доступ до дефіцитних матеріалів або клієнтів, які можуть їх надати. Досить раціональний підхід.

Коли ми вийшли із саду пліч-о-пліч, на нас уже чекала карета, запряжена одним здоровим ящером з особливої породи тягових гардів. Мабуть, супутниця подбала заздалегідь, щоб нас доставили до місця зустрічі. Гоблін-кучер кивнув нам, після чого повернув якийсь важіль, що відчиняє двері карети. Я не був упевнений у тонкощах місцевого етикету, та і знання культури дроу тут не приносили користі, адже в наших не заведено демонструвати слабкість або покладатися на ближнього, а в реальному світі, зі зрозумілих причин, потренуватися не було де, тому просто встав на сходинку, допомагаючи Тарі піднятися і зайняти одне з місць.