Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Благополучно сівши один навпроти одного, ми незабаром рушили з місця. Карета їхала напрочуд плавно: практично жодної тряски, яку можна було б очікувати від транспортного засобу подібної конструкції, лише зміна декорацій за вікном свідчила про те, що кучер почав рух.

– Фоксе, – привернула мою увагу супутниця, – танцювати вмієш?

– Точно не місцеві танці, – дуже сумніваюся, що в грі ті самі танцювальні традиції.

– Думаю, це на краще, – подумавши про щось своє, реготнула вона.

– Це через різницю в зрості?

– Ні, – анітрохи не зніяковіла дівчина, – просто я огидно рухаюся, не хочу зайвий раз порушувати свій прекрасний образ… і цілісність твоїх кінцівок, – після затримки, сказала вона дещо нервово.

– А, щоб ти сказала, якби я відповів, що вмію?

– Те, що боги заздрили моєму танцювальному таланту, через що прокляли мене двома лівими ногами… або те, що світ ще не готовий побачити настільки прекрасне виконання. Який варіант більше подобається? – Тара вдала ніби всерйоз розмірковує над цим.

– Обидва непогані… Що робитимеш, якщо хтось інший запросить на танець? – вийде досить незручно, якщо весь такий із себе ваговитий майстер до кінця вечора піде з відтоптаними ногами.

– Не запросить, якщо ти будеш поруч, адже будеш? – її це питання, безумовно, турбувало.

– Буду, куди я подінуся.

До місця призначення ми прибули за п’ятнадцять хвилин, практично на самому початку урочистостей. До пристойного за розмірами павільйону, ізольованого високим парканом від решти торговельної вулиці, крім нас, прибували й інші карети, які, зробивши повне коло, залишали територію. Місце нагадувало якийсь сад, але з більш однорідною рослинністю, здебільшого декоративними квітами. Сам павільйон був виконаний у вже звичному ельфійському стилі, тому чудово вписувався в картину міста.

Коли карета зупинилася і відчинилися двері, я вийшов і допоміг Тарі спуститися, після чого вона взяла мене під руку, і ми пішли килимовою доріжкою до головного входу. На вході нас ніхто не перевіряв або, як це заведено на світських вечорах знаті, не оголошував. У павільйоні вже зібралося із сотню розумних всіляких рас і професій, тому на нашу появу ніхто не відреагував. Запрошені майстри здебільшого розбилися на групки за інтересами й щось мирно обговорювали, іноді відволікаючись на наповнення келихів із напоями.

Єдиними, хто активно переміщається територією, були офіціанти, кожен як один у формі, яка найбільше нагадує чорний кухарський кітель, й однієї раси. Усі тифлінги з пурпурово-рожевим відтінком шкіри й рогами різної форми. Не щодня побачиш таке скупчення рогатих в ельфійській Лазурівці.

Побачивши цікавість із мого боку, Тара пояснила.

– Власник закладу – не остання людина серед тифлінгів і практично всі його працівники теж із їхнього числа. У багатьох містах маються схожі павільйони і всі вони є філіалами «Танцюючого цапа». Якщо намічається якась велика зустріч не для аристократії, ці хлопці та дівчата тут як тут.

– Ну й назва, – не кожен наважиться називати свій заклад на честь козла, особливо з тифлінгами на всіх посадах. У власника має бути своєрідне почуття гумору та самоіронії.

– Зате запам’ятовується легко! Це тобі не «Павільйон шарудливого листя» або «Сад блідих поганок», – не знаю, як для місцевих, але мені всі перераховані назви здаються однаково паршивими.

Тара оглянула приміщення і, мабуть, знайшовши потрібних людей, потягнула мене за собою. Між тим я мав нагоду уважніше роздивитися інших гостей.

Усі місцеві були вдягнені з голочки, що змусило вкотре подякувати Ладію за допомогу в пошуку і виборі парадного одягу. На тлі десятків ельфійських джентльменів я практично не виділявся і міг зійти за свого. Ще мене потішив знайомий відрив чоловічого парадного вбрання від жіночого, у якому з одного боку п’ятдесят відтінків однакових халатів, а з іншого тисяча й один крій суконь із не меншою кількістю відтінків.

«Цікаво, а бувало таке, що пані відійшла «припудрити носик», і на зворотному шляху не змогла згадати, з ким прийшла?» – трохи переінакшив я старий жарт.

Єдине, що рятувало ситуацію, – наявність представників інших рас з уже їхнім особистим національним вбранням.

– Вітаю, – звернулася Тара до знайомої парочки. – Раніше ми не спілкувалися, але я чула про ваші успіхи в професійних питаннях, – переважно до дроу.

Ладія подивилася на неї, а потім на мене і відповіла.

– Взаємно, – Веро́ніка вирішила промовчати, але подивилася на Тару якось недобре.

– Дякую за допомогу з одягом, – поспішив я виконати обіцянку, яку дав собі сам.

– То це вам мені варто дякувати за перевтілення мого супутника?

– А вас за таке раптове його запрошення? – із часткою докору запитала Веро́ніка.

– Я до останнього роздумувала, чи варто приходити, тож сама готувалася до вечора в останню мить. Прошу вибачення за доставлені клопоти, – Тара підтримувала розмову, хоча я і відчував незрозумілу напругу.

– Не страшно, рада, що змогла допомогти.

От як вона примудрилася сказати це так зверхньо? З огляду на колосальну різницю в зрості, їхнє спілкування змушувало крихітку в кращому разі дивитися співрозмовниці в шию.

Поки ці двоє розмовляли, Ладія підійшла й непомітно потягнула за край одягу, привертаючи мою увагу.

– Ці двоє знайомі краще, ніж показують на людях, – прошепотіла дроу, притуливши руку до рота, – колись давно вони планували відкрити спільну справу, але Тара в останню мить передумала, ставши займатися тільки індивідуальними замовленнями.

«Ось і причина напруги, яку я відчув. Що ж у неї такого сталося, раз довелося різко кидати вчорашнього бізнес партнера? А питання все множаться…».

Зловивши поми́сливий погляд подруги, Ладія різко відійшла і невинно посміхнулася, ставши пильно вивчати келих із напівпрозорою рідиною. Тара ж подивилася на мене й поспішила знову підхопити за руку, позначаючи своє становище на поточний вечір.