Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

– Сподіваюся, після зустрічі ми зможемо разом обговорити деякі питання в більш приватній атмосфері, – сказала дівчина, уже не дивлячись на них, і перевела погляд на центр залу, де почався рух серед організаторів.

Туди вийшов худорлявий тифлінг із цапиною борідкою і вусами, вбраний у блакитний сюртук і білі штани. Образ джентльмена довершувала тростина зі здоровенним червоним кристалом у наверші, періодично в ньому спалахували електричні розряди.

– Керуючий філіалом Танцюючого цапа Туртарілл, – пояснила Тара.

Тифлінг оглянув зал і, театрально прокашлявшись у кулак, заговорив. Навіть без будь-яких пристроїв його голос розносився по всьому павільйону, не залишаючи нікому можливості сховатися.

– Радий вітати шановних членів Кола майстрів, підмайстрів та їхніх супутників! Сьогодні ми святкуємо вступ вельмишановного Ганса в ступінь гросмейстера. Також він хотів би представити за вечерею свого нового особистого учня, – Туртарілл вклонився і поспішив піти геть, судячи зі слів Тари, на заході він відіграє суто представницьку роль, не маючи великого впливу в Колі майстрів.

З бокового приміщення, куди пішов тифлінг, незабаром почали випливати стандартні круглі столи зі стільцями. Підкоряючись командам невидимого диригента, меблі займали місце поруч із групками гостей. Тепер зрозуміло, чому всі так розосередилися. Слідом випливли скатертини, столове приладдя та декоративні вази з квітами, доки доволі вільне приміщення не перетворилося на звичний ресторан. В одному з кутів тихенько заграв квартет рогатих музикантів, а гості почали займати належні місця.

– Сідай, – моя супутниця вирвала зачарованого мене з трансу, запрошуючи зайняти місце поруч із нею.

За п’ятимісним столом залишився один вільний стілець, але я не надав цьому значення, прийнявши запрошення Тари. Коли всі зайняли свої місця, меблі знову прийшли в рух, присуваючи гостей ближче до столу й замінюючи в цьому питанні галантних чоловіків.

«Було б незручно, якби не вдалося зрушити стілець із дівчиною, і байдуже, що вона в півтора-два рази важча за тебе», – залишається гадати, чи продумали організатори все настільки далеко.

Стільці дивовижним чином підлаштовувалися під габарити людей, тому крихітка Веро́ніка не дивилася на нас з-за столу, а Тарі не довелося балансувати, щоб не зісковзнути із сидіння. Проте вона все одно досить сильно височіла над столом, щоправда, незабаром звідкись зверху спланувала підставка на чотирьох ніжках, яка підняла для дівчини на комфортну висоту столові прибори. Якби в реальності був такий сервіс, високі люди не були б такими худими, щоразу намагаючись донести ложку з їжею до рота хоча б із половиною вмісту.

За хвилину після того, як гості зайняли свої місця, біля кожного столика з’явився офіціант, готовий прийняти замовлення. Обслуговувала нас молода дівчина-тифлінг. Не впевнений, як правильно назвати цю расу в жіночому роді: тифлінка, тифлінгесса й тифліна? Напевно, все-таки «тифліна». Усі ці фемінітиви… Спробуй звернися до когось, щоб не образити його ніжні почуття. Хоча, щось мені підказує, що місцеві в будь-якому разі будуть чути прийнятний для них варіант.

Першими замовлення зробили Ладія і Веро́ніка. Меню виявилося досить скромним, але для такого вечора доречним: три перші страви, п’ять закусок і салатів, чотири основні страви і два десерти. Однак сумніваюся, що тут дотримуються таких самих столових традицій, навіть приладів лише п’ять: маленька і велика виделка, столова ложка, ніж і ложечка з довгою ручкою. Безсумнівно, для мене це великий плюс.

Коли настала моя черга робити замовлення, я не став мудрувати й замовив те саме, що й Тара. Щоб мені не подали, будь-яка страва з рук гросмейстера буде чудовою, якщо не сказати більше.

– Як мило, – не змогла промовчати Веро́ніка.

– Краще замовляти те, що припало до смаку знайомим, які розуміються на питанні значно більше за тебе, ніж потім шкодувати, – без тіні сорому відповів я.

– Міг би замовити те саме, що і я, – несподівано вступила в розмову Ладія, – я, як ніхто інший, розумію смаки дроу, – з натяком торкнулася вона довгого вуха.

– Я бачив, чим ти зазвичай харчуєшся, вибач за недовіру до твого «тонкого смаку», – під час роботи в крамниці дівчина хом’ячила все, що траплялося під руку, нерідко не зовсім призначене для людського вживання.

– Уї́в, – мені здалося чи тут перекладач трохи дав збій, намагаючись передати близьке за значенням слово, адже, судячи з губ, сказала вона щось зовсім інше.

– Не лайся, – дорікнула подрузі Веро́ніка. – Завжди дивувалася, скільки в діалекті дроу різнорідних лайок.

– Не тобі судити, – втрутилася Тара. – У фавнів узагалі можна ображати запахом.

[Задіяно знання «Культура дроу (Незвичайне)»!]

[За приблизними підрахунками в ельфійському діалекті дроу понад 700 лайок, що в 30 разів більше, ніж у загальному, в 10-12 разів більше, ніж у мовах народів людських королівств, і в 7 разів більше, ніж у дварфійській говірці.]

«Добре, і навіщо мені це знати? Щоб якось особливо витіювато обматюкати когось? Система оцінить такий краш-тест власних фільтрів».

Очевидно, цього разу система не змогла перекласти «слово», а лише адаптувала вкладені в нього емоції. Вкотре дивуюся опрацюванню місцевого світу.

За столом повисла приємна невимушена атмосфера. З огляду на неоднозначне минуле двох дівчат, я розраховував на великі проблеми в спілкуванні, а тут майже дружні жартики. За приємною розмовою ми провели півгодини, перш ніж усе зруйнував один-єдиний ельф. Усе відбулося надто швидко і стало для мене цілковитою несподіванкою, щоб я встиг якось підготуватися і обміркувати подальші слова та дії.

– Привіт, давно не бачилися, – по-дружньому грюкнув по моєму плечу хтось зі сліпої зони.

Я повільно повернувся, але пари слів вистачило, щоби пригадати хрипкуватий голос, почутий лише кілька разів.

– Ми знайомі? – намагаючись не подавати виду, я максимально природно відповів ельфу на привітання.