BooksUkraine.com » Сучасна проза » Сестри крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Сестри крові"

210
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сестри крові" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 89
Перейти на сторінку:
очей.

— Неймовірна врода, — прошептала вона. — Просто казкова. Але... але знаєш, такими, як він, можна милуватися, але не жити з ними. Адже бачиш, він страшенно самозакоханий. Усі його рухи витончені, усмішки надресировані тривалими вправами перед дзеркалом. Така врода може бути тільки янгольська або диявольська. В обох випадках марна.

У цей мент юнак зацікавлено зблиснув своїми проникливими очима в наш бік, і Труді вмовкла, а що саме настав час прощатися, то вона почала мене обнімати, а за нею і Клаус. Труді витирала сльози й не вступилася разом з Клаусом, поки корабель не відчалив. Я помахала їм хустинкою з покладу, а відтак замкнулася в каюті, вмостилася на лежанці та взялася за читання крутійського роману «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Гевари. Поруч на столику лежав рукопис Брантома.

Розділ 6

Лукаш. Доктор Геліас. Бургомістр Ґрозваєр.

Пилявецький погром.

Вересень—жовтень 1648 року

Вже починало сутеніти, коли Лукаш разом з доктором Геліасом вийшли з лазарету, де опікувалися пораненими, що повернулися з тієї ганебної битви. Доктор і сам брав участь у поході на козаків, а тепер нарешті зібрався з духом оповісти про свої пригоди Лукашеві.

Ринок довкола Ратуші був до обіду захаращений крамом, будками і ятками перекупок, а особливо торговців рибами й житнім хлібом, але надвечір порожнів. Нарешті крами різників на неодноразову вимогу Лукаша було усунуто з-під Ратуші поза західний мур, і вже не текли ручаї крові попід ногами, і ніхто не слизькав на тельбухах, але сморід і ревіння забиваної худоби, запах свіжого м’яса й крові, спертий дух випотрошених нутрощів, ґелґання гусей і кудахтання курей все ще проникали поза стіни міста. Та це й не дивно, бо від самого світанку там уже вишикувалися різники зі свіжооблупленими тушами телят і свиней, ягнят і дичини; пташниці з дивним екстазом скубали курей, яким перед тим встигли підрізати горлянки, кури ще тріпалися, виривалися і били крильми пташниць по обличчях; попід ятками сновигали собаки, полюючи за обрізками. Вечірнє повітря на Ринку було позбавлене тих букетів, які панували зранку, бо ще вдосвіта починали розливатися пахощі квітів, з якими вишиковувалися квітникарки, до цього додавалися пахощі ярини й зелені, що її привозили на возах городники й перепродували перекупкам, запахи заморських овочів мішалися із запахами яблук і груш, слив і вишень, переплітаючись із запахом лікарських трав, запахом молока, олії, смажених ковбас і риби. Запахи Львова були неймовірно багаті, причому кожна дільниця і кожна вулиця мала свій неповторний букет запахів, і сліпі жебраки-торбаністи чи лірники завиграшки могли зорієнтуватися, де вони опинилися. З Замарстинова долинав гострий запах дублених шкур, з Личакова — запах пражених круп, але вечір пахнув лише димами з передмістя та купами сміття, які згідно з ухвалами магістрату прибирали щосуботи. Останніми днями, коли місто затопили пилявецькі втікачі, що чкуряли так, аж патинки тріщали, запахло у Львові ще й розпачем і панікою. Недобитки, здебільшого німці, заповнили шинки й горланили дикі пісні, вкладаючи в них усю свою відвагу.

— Зате як же це гарно виглядало! — хитав головою доктор Геліас, киваючи на п’яних пилявецьких втікачів, що привертали до себе увагу агресивними криками. Виникало враження, що тим диким горланням вони намагалися стлумити свій сором через страх, якого зазнали на полі битви.

— Пригадуєте, Мартине? — запитав Геліас. — Усю ту небувалу розкіш, з якою шляхта вирушала в похід?

Шляхта тоді повитягала з комірок найбагатшу зброю, повдягала рисячі й соболячі шкури, посідала в позолочені ридвани, на хури заладувала дорогі шати, повно срібла, золота, коштовностей. Не один лицар з кавалерії, щоб зрівнятися з іншими, продав останнє майно. Ну і стало під Львовом сорок тисяч шляхти, вбраної, як на весілля. Миготіли в тому тлумі сріблом ткані адамашки, оксамити, золотисті пояси, срібні лати й шоломи; шуміли крила соколові, повівали на шоломах пучки пір’я, а пишні коні в золотистих строях, у шовкових сітках, ступали на сріблених підковах. Вирушав в Україну похід наче не на битву, а на коронацію. Двісті тисяч слуг, легко озброєних, супроводжували незліченні вози й панські карети. Шляхті хотілося показати бунтівним холопам, що то пани йдуть, і шляхта волала, що не шаблею, а батогами з тим гультяйством воювати буде.

Вели ці смачні загони три реґіментарі, яким Річ Посполита захист свій доручила; князь Домінік Заславський, Микола Остророг і Александр Конецьпольський. Вони незлецьки доповнювали одне одного: перший володів багатством, другий — авторитетом і глибокою вченістю, третій — молодістю і мужністю. Недарма Хмельницький назвав першого периною, другого латиною, а третього дитиною.

— Безглуздий потяг до пишності й безглузде самовихваляння, — погодився Лукаш.

— То правда. На жаль, усі троє виявилися нездалими воєводами. Великою помилкою було доручити військо аж трьом реґіментарям, бо наказували кожен на свій розсуд, більше того, діяли наперекір один одному. Повітові хоругви не хотіли коритися наказам реґіментарів, а кожен полк слухав свого полковника. Через невиконання наказів не було виставлено ані необхідної варти, ані споряджено путньої розвідки. Весь наш похід був погано зорганізований, одні вважали, що не варто квапитися, бо ще не всі полки долучилися, інші рвалися вперед, щоб випередити татар, а вони, як ми чули, до Байраму не збиралися виступати, тож треба було справді поспішати. Але час минав, а військо байдикувало і втрачало рішучість. Та й було чого — геть усі львівські повії рушили разом з нами, перебрані в чоловіків, з шатер чути було п’яні крики, жіночий вереск і любасні стогони. Не військо, а циганський табір. Козаки вдалися до хитрощів, щоб не спровокувати бою перед прибуттям татар, а тому затіяли перемовини, прикидаючись, як вони шанують Заславського, та з покорою просили, аби він сам улагодив усі претензії між ними та королем, а при цьому обіцяли пристати на його рішення. Воєвода вуха розвісив і тим, що було вибрано саме його, як зацного авторитета, дуже тішився. Завдяки цим козацьким хитрощам понад два тижні не відбувалося нічого поважного, а лише обмін посланцями.

Вони зайшли до шинку «Під трьома гаками», замовили печеного зайця, а доктор продовжував свою розповідь:

— Коли ми дійшли до річки Пилявки, то побачили по другім боці козацьке військо, яке чекало на прихід татар. Як з’ясувалося, Хмельницький сам вибрав поле бою і вибрав геніально — зайняв вищий і набагато

1 ... 25 26 27 ... 89
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри крові"