Читати книгу - "Віддана без любові , Соломія Реус"

   Так і зустріла світанок — у роздумах, мовчанні, в зболілому, розколотому серці. Уже й мати з батьком встали, збиралися в поле.

   Прощання було коротким, але болісним. Марія витирала очі краєм хустки, все наказувала берегти дітей. Тодор обійняв міцно, пригорнув і пошепки промовив:

— Пробач, доню…

   Богдана не зрозуміла — за що? Але й не встигла дізнатись. Бо за місяць його не стало. Мабуть, він відчував — це була їхня остання зустріч.

Та це було за місяць, а сьогодні увечері як приїхали додому і Богдана як завжди зустрічала чоловіка з роботи з вечерею він сухо і без інтересу запитав: 

— Як зʼїздили? 
— Андрію, це жах! Я хочу щоб ти поїхав і сам все побачив на власні очі!

— Жах? То ти просто вже до міста звикла, до комфорту. Дітям пригоди такі теж не сподобались? 
— Та який комфорт? Ти взагалі знаєш що в селах відбувається? Ти і твоя клята партія! 
— Ти з висловлюваннями будь по легше! - Андрій стиснув руку в кулак. Він знав про що дружина зараз буде йому розповідати. Він все прекрасно знав. Та вдіяти нічого не міг, бо він - людина нової влади. А тут або приймай правила і дій за ними, або будеш суніти від голоду як решта. 
 — Остап, друг твій - спився страшне! Олену побив так, що та дитину мертвою родила. Баба Горпина померла, донька її, Гані Ковалевої чоловік теж. Андрію, люди вмирають від голоду! 
— Дуже жаль Остапа. Непоганий хлопець, та виявився слабкий духом. 
 — А решту, решту людей тобі не жаль?! Я тобі кажу, що люди один за одним вмирають голодною смертю. І цьому всьому винна твоя клята комуністична влада! 
— Досить! - Андрій грюкнув кулаком по столу. Розізлився дуже, почервонів, на шиї почали пульсувати вени. - Чим тобі влада не вгодила? Всі живуть однаково, всі рівні! І щоб я такого більше від тебе не чув! 
 — Андрію, - у жінки з очей бризнули сльози, а голос зрадницьки тремтів - ти б бачив цих бідних голодних людей. Які у них очі повні болю. Як ти спокійно можеш жити знаюче про таке? Давай їм допоможем якось. Ми ж можем наприклад водієм відряди туди продуктів. Аби поділили між всіма. Ну хоч трохи їм допомогти. Благаю тебе. 
  Андрій не любив Данчиних сліз. Він був безсилим перед ними. Йому хотілось зробити все, що вона попросить аби тільки не плакала. Та в даному випадку він не міг зробити нічого. От лише тихцем батькам допомагати. Звичайно мав доступ до пшениці та іншого продовольства, але за те, що пропонувала йому Богдана він міг поплатитись не лише посадою, а й життям. 
 — Даночко, я тебе прошу, перестань плакати. Мені так само шкода людей, але я не в змозі нічого вдіяти. Обіцяю, скоро все закінчиться. Важкі часи для всіх, врожаї малі. Всі працюють над збільшенням урожайності. 
— Тобі шкода? Я дуже в цьому сумніваюсь. Коли з села людей вивозили, відбирали їхнє ж майно, ти нікого не шкодував! Більше того, ти був причетний до того. Твоєю рукою списки складались! - жінка грюкнути дверима в спальню, де гірко плакала майже до ранку. 
  Андрій так і залишився сидіти за столом на самоті. Кожне слово Богдани - ляпас. Він не сподівався вже від неї отримати привітность та любов, як раніше  на то надіявся, він не хотів ні вдячності, ні похвали. Але хоч трохи поваги могла б проявити.
  Підійшов до бару, дістав пляшку горілки, налив і одразу ж випив повну рюмку, за нею другу. Спати не хотілось, хотілось переключитись від недавньої розмови та забутись. Знав, що Зіна завжди прийме і буде рада йому. Одяг капелюха на голову, взув черевики та відправився до коханки знімати стрес. Як робив завжди це. 
  Кожен залишився зі своєю образою та болем, за своєю стіною нерозуміння один одного. Ніколи не вміли знайти порозуміння, зазвичай все вирішував Андрій. Де діти будуть вчитись, на які гуртки ходити, що одягти. Богдана хіба керувала на кухні. Та ніколи і розмов у них довгих не було. Вона смиренно приймала його рішення, він керував і вдома і на роботі. Так звикли обоє. Бо коли немає любові, то не буде ні поваги ні розуміння.