Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

    До зустрічі з Артемом лишалось ще кілька днів, і Тарас вирішив тим часом зайнятись справами в офісі. З самого ранку він поїхав на роботу, але, звісно, розраховував повернутись на побачення із Соломією. На цей раз він обов'язково купить квіти.

     Переглянувши теки з паперами, Тарас помітив, що декілька проектів потрібно узгодити з юристом. А них він зараз лише один. Тобто, одна – Емма. Раніше вона чудово справлялась зі своїми обов'язками. Але після скандалу з Артемом, на роботі вона не з`являлась. Справи термінові, але все ж кілька днів ще можуть зачекати. Не хотілось йому спілкуватись з Еммою, нехай би брат сам вирішував чи буде вона працювати з ними чи потрібно шукати нового юриста. Та й взагалі йому не хотілось ні чути її, не бачити. Але… приблизно в обідню пору вона зателефонувала сама.

- Послухай, Тарасе, вчора зранку мені було погано, а зараз все минуло. Хочеться вийти на свіже повітря та поїсти чогось смачного. В нас у центрі нове кафе відкрилось, кажуть, там смачні страви з морепродуктів, підвези мене туди, а потім можна буде десь у парку погуляти! – Говорила Емма, а в Тараса всередині все аж закипало.

- Я маю багато роботи. Справами в офісі ніхто не займається. До речі, тут є деякі проекти, які має оглянути юрист.

- Тоді візьми з собою їх. Я гляну. Хоч сил не має зовсім, та все ж…

- Виклич таксі, а документи я підвезу згодом. – Тарасу дуже не хотілось їхати до Емми. Але вона, як завжди, почала нити і розказувати яка вона слабка, що на таксі їхати небезпечно для дитини, то ж Тарас змушений був їхати за нею. По дорозі до кафе вона вирішила, що вже не хоче морепродуктів, тепер їй закортілось суші. Тарас запропонув одне кафе по дорозі, де пропонували суші, але воно не сподобалось Еммі. Їй конче потрібно було їхати в конкретне кафе, що знаходилось в іншому кінці міста. А коли вони нарешті дістались туди, то виявилось, що на Емму там чекають подружки.

- Документи залишиш, я їх гляну вдома, але ти ж розумієш, що послуги юриста недешеві.

- Недешеві. Але поки що з роботи тебе ніхто не звільняв і вкінці місяця ти отримаєш зарплату, тому, будь ласка, відпрацьовуй! – Ледь стримуючи бурхливі емоції, мовив Тарас.

- Гаразд. – Неохоче погодилась Емма. – Я тобі подзвоню, коли мене треба буде забирати! – Кинула вона і побігла до подружок. А Тарас твердо вирішив, що не поїде по неї. Невже вона наважиться телефонувати його чи Артемовому батьку і просити, щоб вони забрали її з кафе?

     Тарас ще трохи попрацював в офісі і знову вирушив у село. Він і раніше любив туди їздити, та зараз його тягнуло туди, немов магнітом. По дорозі він заїхав у квітковий магазин, щоб нарешті виконати те, що пообіцяв Соломії. Хоч вона і казала, що в селі вистачає квітів, але для неї він готовий був дістати і зірку з неба. Тарас іноді робив покупки в таких магазинах. Але раніше він просто тикав пальцем в будь-який букет і купував його. Бувало, коли купував квіти для мами чи бабусі, то просив допомоги у продавців. А сьогодні йому хотілось чогось особливого. Він довго ходив посеред квітів та йому нічого не впадало у вічі. Мабуть, на це вже звернули увагу і продавці. Одна із них, жіночка середнього віку поцікавилась у Тараса скільки років його дівчині.

- Моїй дівчині? – Перепитав Тарас і задумався. Він ще не називав Соломію своєю, хоча йому дуже цього хотілось. Цікаво, а як би вона сама на це зреагувала?

- Ну цій, котрій ви квіти хочете обрати! – Виправилась продавчиня.

- А, так. Їй шістнадцять... Сімнадцять скоро буде!

- То вона ще дуже юна!

- Так. – Відповів Тарас і трішки засоромився, бо йому знову згадалась різниця у віці між ним та Соломією.

- А які квіти вона любить?

- Різні. Але потрібно щось особливе, миле і ніжне, як вона сама.

    Продавчиня запропонувала зробити цілу композицію. Тарас погодився. Декілька видів квітів ніжних відтінків вона поставила у коробку, підклавши вниз засіб з водою, щоб рослини не зів’яли. До квітів поклали ще шоколадку, а в центрі композиції розмістили симпатичного плюшевого ведмедика бежевого кольору, що тримав у лапках рожеве серце.

- Вам подобається? – Спитала продавчиня.

- Так, дуже. – Відповів Тарас. Розплатившись, він попрямував до свого авто. Дорогою до села він весь час усміхався, уявляючи як даруватиме композицію Соломії. Раніше він навіть подумати не міг, що таке купуватиме. Дівчатам, з якими він колись зустрічався він такого не купував. Звичайні букети з троянд вони сприймали, як належне, ну, а потім їм хотілось більш коштовних подарунків. Цікаво, а як буде із Соломією?

    А Соломія вже чекала на нього. Вона сиділа, як завжди, на поваленому дереві і замріяно дивилась у воду. Тарас поставив авто трішки віддаля і нечутно підійшов до неї. В одній руці він тримав квіти, а іншою обережно закрив дівчині очі. Вона злегка здригнулась, а потім оглянулась.

- Привіт. – Першою привіталась вона.

- Привіт. А це тобі! – Тарас простягнув їй подарунок.

- Я ж казала, що не потрібно. – Тихо мовила дівчина. Сором’язливо опустила очі, а її щоки покрились рум’янцем. А Тарас, як завжди, замилувався нею.

- Тобі не подобається? – Спитав він, все ще тримаючи коробку в руках.

- Подобається… - Вона поглянула на букет, а потім на Тараса. – Але не варто було…