BooksUkraine.com » Детективи » У чому ж таємниця? 📚 - Українською

Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

124
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "У чому ж таємниця?" автора Жан Фуке. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 50
Перейти на сторінку:
я мав у кишені цього протеза, про існування якого нічого не знав раніше, на шляху між Трамблевіфом і Парижем нарешті все згадав.

Коли мені було дванадцять років, у мене верхні зуби почали рости вперед, потрібен був спеціальний апарат, щоб випрямити їх. Довелося регулярно ходити до зубного лікаря, батька мого однокласника, нинішнього хірурга-дантиста Жана-П'єра. Кілька разів доводилося мені сидіти в приймальні з одним клієнтом, чиє прізвище вимовляли вельми шанобливо. Саме це прізвище назвав через тридцять сім років пан Паран у моєму кабінеті — Гепра. Жакліно, ви не пригадуєте, в Гепра масивне підборіддя?

Жакліна на хвильку задумалась, силкуючись уявити обличчя старого і його підборіддя. Потім промовила:

— Ні, по-моєму, ні.

— У нього є зуби? — запитав Маршан.

— Так. Але я можу запевняти, що вони природні Я не раз бачила, як він усміхався. Вони в нього не білі але й не дуже зіпсовані.

— Хоч би яка була ваша відповідь, — посміхнувся ї майбутній свекор, — вона не могла б стати доказом Я поділився з вами всіма думками, що виникли в мене Якщо є хоч один шанс з мільйона, треба діяти. Я том й пішов до Жана-П'єра, щоб не опустити жодної деталі.

— А що далі? — не втримався Жан-Луї.

Жорж Маршан здивувався:

— Невже не зрозумів?.. Один шанс із мільйона, що ці щелепи могли б належати Жеромові Гепра. Дійсність перевершує всяку фантазію. Жан-ІТєр помітив на щелепах позначку, яку завжди ставив на своїх виробах його батько, ніби ангорський підпис. І реєстровий помер.

— Такого й навмисне не видумаєш! — вигукнув Жан-Луї.

— Що ви збираєтесь робити? — поцікавилася Жакліна. — Повернете щелепи їхньому власникові?

— Котрому, — перепитав Жорж Маршан, — Мортьо чи Гепра? Треба, щоб цей останній ще довів своє право на них. Я просив Жана-П'єра мовчати. Ще одна деталь: перевіривши записи батькових відвідувачів, він з'ясував, що після 1935 року прізвище Жерома Гепра в них і ні разу не з'являлося.

— Так тоді ж усе збігається! — вигукнула Жакліна.

— Ви перехопили мою думку, — глянув на неї Жан-Луї. — Тату, а ти впевнений, що Мортьо не причетний до цієї брудної справи?

— Я знав, що ти про це спитаєш, Жане-Луї, — відповів батько. — За таких обставин можна будь-кого підозрювати. Але я вважаю, що його розповідь дуже близька до дійсності, — ніхто ж не тягнув його за язик розповідати мені цю історію. Тут можна вигадати бозна-що. Але краще спиратися тільки на факти. Можу вам навести ще один з них: я дізнався від Жана-П'єра, що Жером Гепра, як людина обачлива, замовив дві однакові пари щелеп. Отже, запитую, де друга тіара? Напрошується відповідь: у роті в Гепра, що доживає віку в Персаку. Ось чому я спитав у Жакліни, які зуби в її сусіда. Та, повертаючись у минуле, доводиться розгадувати, як цей протез потрапив на берег Шеру? Чи не тоді Жером Гепра загубив його, коли перебирався через демаркаційну лінію?

— Я поставив би запитання інакше, — заперечив Жан-Луї, — а саме, актуальніше: хто є і кого нині нема? Чи справді ще живий нині Жером Гепра? Де другий Рето? А крім того, тату, я не схильний так, як ти, довіряти цьому Мортьо. Що він знає про Персак?

Старий Маршан перечекав кілька секунд, ніби хотів упевнитися, що син уже скінчив говорити.

— Давай поставимо питання, як ти сказав, актуальніше, — промовив він. — Може, так швидше вдасться розгадати загадку. Адже персакські події 1957 року набагато ближче до нас, аніж ті, що відбувалися на березі Шеру 1941 року.

— А як бути з нещасною панною Віржінією? — докинула Жакліна.

— Жакліно, ми ще не дійшли до цього. А тобі, Жане-Луї, слід прислухатися до доброї поради пана Парана, — мовчати й надалі про свою поїздку до Парижа. Звісно, ти нічого не сказав йому про братів Пардонів?

— Розповів тільки про щелепи. Адже потрібно якось пов'язати ці факти. Одначе я поводився з ним вельми стримано, довго не погоджувався виконати одну його місію.

— Зрештою, все ж згодився?

— Так, — відповів Жан-Луї, розчавлюючи недокурка в попільничці.

— В такому разі, я тебе застерігаю. Пан Паран, наміть не відаючи про факти, які ми маємо, радить тобі поводитися стримано. Я також настійно наполягаю, щоб ти, Жане-Луї, і ви, Жакліно, були обережні. Добре, коли тут нема нічого серйозного, тоді це виглядатиме, ніби якась розвага. Якщо ж справа стоїть інакше, я не приховую, Жане-Луї, мені дуже не подобається, що ти втяг у цю історію свою наречену.

Жакліна всміхнулася.

— Я вже сказала Жанові-Луї, що ладна з ним у вогонь і в воду. І гадаю, що нічого страшного не буде.

Жорж Маршан змовчав.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

У четвер, п'ятнадцятого серпня, в Парижі було зовсім холодно.

Ранок почався з телефонного дзвінка. «Алло! Париж!» То Робер Паран зв'язувався з столицею. Він перепрошував, що потурбував. Кілька днів тому замовив у одного паризького ювеліра медальйончик для Віржінії. Ювелір пообіцяв виготовити його на п'ятницю. Тому пан Паран прохав Жана-Луї зробити йому послугу, привезти з собою цей медальйончик, коли їхатиме до Персака. «Отже, домовилися, завтра зателефоную ювелірові, скажу, щоб не висилав поштою, а передав вами. Щиро дякую вам, Жане-Луї».

Друга половина дня збігла в родинних розвагах. Рівно ополудні трійко Маршанів постукали в двері помешкання Агати Каз. Попереду ступав Жан-Луї, несучи в руках оберемок квітів.

— Та навіщо ж це ви! — сплеснула руками господиня.

Обід затягся майже до вечора. Гомоніли, скаржилися на сльоту й холод. О шостій родина Маршанів стала збиратися додому, а стара панна Каз вирішила не пустити від себе небогу. Жан-Луї кликав її з собою, і вона вже навіть була погодилася, та Агата Каз кивнула Жакліні на купу немитого посуду, що зостався після обіду: мовляв, хто ж його митиме? У розмову втрутилася пані Маршан, запропонувала господині поміч. Тітка Агата чемно відмовилася і, всміхаючись, додала:

— Залиште мені її на цей вечір. Вона належатиме вам увесь вік.

Жан-Луї, повернувшись додому, як ніколи занудьгував. Наступної днини родина Маршанів чекала до себе в гості тітку Агату. Вона любила обіди, вечорами ні в кого не гостювала, бо лягала спати рано.

Назавтра, шістнадцятого серпня, тітка Агата й Жакліна прийшли до Маршанів ще за добру годину до обіду. Пані Агата була в шапочці й вуалетці, в руках тримала чорну парасольку, що годилась як від сонця, так і від дощу. Гостям якийсь час довелося чекати на господаря, він пішов до міста в справі й забарився.

Повернувшись додому, Маршан помив руки й збирався сісти до столу. Та несподівано задзвонив дзвінок.

— Не турбуйтеся! — вигукнув

1 ... 25 26 27 ... 50
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У чому ж таємниця?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У чому ж таємниця?"