Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Крім цього було ще більше всяких рішень у справі співпраці Польщі з СССР, але вистачає вже цього одного ствердження, щоб уявити собі співпрацю цих двох окупантів української держави.

Одностайність реакції Польщі й СССР до української справи можна побачити в наступному:

Дня 16 грудня 1938 року польський амбасадор в Празі передав міністрові Закордонних Справ Хвальковському протест, у якому звертається увагу празькому урядові, що на території ЧСР відбуваються події, які своїми наслідками можуть пошкодити взаєминам поміж Польщею і новою ЧСР. У повідомленні агенції ПАТ не сказано, про яку організацію тут мова. Пізніше справа вияснилася, що дія відбувається на території Карпатської України, а згадана організація - це “Карпатська Січ”.

День після цього, совєтський посол у Празі передав урядові ЧСР протест, який заторкував подібні справи, як і польський протест.

Празький уряд заявив, що він не має ворожого наставлення до згаданих держав, однак обіцяє перевести слідство в цих справах, бо він не може дозволити, щоб ворожі акції, скеровані проти інтересів його сусідів, відбувалися на його території.

Відповідь на польський протест з дня 16 грудня прийшла з Хусту через інтерв'ю поміж Ю. Реваєм і краківським “Ilustrowany Kurjer”. Ю. Ревай категорично заперечив, що на території Карпатської України переводиться протипольська пропаганда та що готуються пляни до відбудування “Великої України”. “Невеличкий край з 660,000 мешканцями” - сказав Ревай, - “не може собі позволити вести протипольську політику. Про “Карпатську Січ” він сказав, що це тільки мілітарне виховання молоді. “Карпатська Січ” ні в якому разі не постала для того, щоб провокувати польський нарід”.[62]

Без сумніву, справа Карпатської України набрала в польському громадянстві за останні два місяці колосальне значення. Розпочалося це великою українською демонстрацією, що 11 жовтня вирушила від катедри св. Юра, після якої відбувалася дводенна польська демонстрація. Боротьба за спільний польсько-мадярський кордон перенісся і на терен сойму. 3 грудня 1938 року предсідник сойму, говорячи про їхню програму, ствердив, що ціллю польської закордонної політики є допомогти Мадярщині здобути Карпатську Україну, створивши в той спосіб спільні кордони.

Проти цього гостро запротестував речник української парляментарної репрезентації, віцемаршал польського сойму В. Мудрий, який заявив: “Не треба забувати, що український народ через спорідненість крови, спільної традиції, спільний національний дух творить одну, нероздільну одність, незалежно від того, в якій державі й під якою владою він живе”.[63] Як тільки віцемаршал В. Мудрий почав критикувати висилку польських терористичних банд на територію Карпатської України, знялася в соймі велика буря. Тільки завдяки маршалові сойму не прийло до кровопролиття.

При цій нагоді віцемаршал В. Мудрий заповів, що українська репрезентація незабаром подасть свій проєкт автономії для українського населення, що живе в польській державі. Такий проєкт передано на руки маршала сойму за пару днів і його підписали 15 українських послів. Проєкт конституції складався з 21-го параграфа. Там читаємо:[64] “Український народ, заселюючий територію Східньої Галичини, Волині й Полісся, домагається створення територіяльної Автономії для цих областей, щоби зрівнятися в громадських правах з польською громадськістю, запевняючи українському народові політичну, культурну і господарську рівноправність”.

“Автономна територія обіймає приблизно 1/3 території Польщі з 9 мільйонами населення зі столицею Львів, де міститься окремий український сойм. Треба зазначити, що в вересні 1922 року Галичина і Волинь мали через польське законодавство загарантоване право на широку самоуправу. Однак, цей закон ніколи не був переведений в життя. Для такої держави як Польща, що складається у великій мірі з національних меншин, де національні, культурні і господарські інтереси перехрещуються, не може бути лише одного закону для всіх, не узгляднивши специфічність національних меншин. Український нарід в Польщі має своє національне почуття і свою історію, що нагадують йому його світле минуле. Це національне почуття українського народу не може бути плекане в такій політичній атмосфері, яка має місце сьогодні в Польщі. Проєктована автономія створює не лише забезпечення українського національного життя в Польщі, але рівночасно нормалізує польсько-українські взаємини”.

Проурядова “газета Польська”, коментуючи проєкт автономії, заявляє, що певного роду національний характер українців в Польщі визнається так довго, як довго він не шкодить одності польської держави. “Проєкт віцемаршала посла Мудрого противиться одності і неподільності польської держави. Польський уряд цілком не є заскочений новим проєктом автономії, бо ми знаємо, що він є плодом зфабрикованим за кордоном для розбиття цілости польської держави”.

Формальну відповідь дістав віцемаршал Мудрий на свій проєкт автономії від маршала сойму, який “вважає”, що його проєкт змінює конституцію держави, а для цього вимагається щоби проєкт був підписаний 1/4 всіх послів сойму”.[65]

Події, що постали за останній рік поставили Польщу перед тяжким завданням. Національний принцип, що ліг в основу упорядкування справ ЧСР, не залишився без наслідків для польської держави з її національними меншостями. Польща могла б витягнути науку, як не треба діяти, щоб захоронити неподільність своєї держави, або щоб не повторити досвіду, що його зазнала ЧСР. Як ми знаємо з пізніших подій, Польща таки нічого не навчилася.

Віденський арбітраж і існування Карпатської України принесли для закордонної преси велике роз'яснення української проблеми взагалі. Французька й англійська преса широко розписувалася про українські визвольні змагання. Особливо ця перша завдала Польщі багато клопотів. Польський амбасадор в Парижі Лукасевич кількакратно відвідував францьзьке міністерство Закордонних Справ, щоб довідатися, яке становище займає Франція у справі вирішення української проблеми.

Совєтський амбасадор в Парижі й собі наслідував польського амбасадора. Під час дискусії у французькому парляменті 14 грудня 1938 року, міністер Закордонних Справ Фландин заявив,