Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

- А будь ласка, - ризикнув він. - Задай же це питання, сину мій.

- Чи богохульствує повія, коли вона молиться?

- Кожен має право звернутися до Господа Бога. І Небо особливо дослухається до молитов грішників.

- А чи буде вислухана повія, коли вона молиться?

- Господь Бог прислухається до будь-якої молитви.

- Відмінно, тільки я мав на увазі те, коли повія молиться в професійному плані.

– Це як, професійному плані?

- Ну, щоб Господь Бог послав їй більше клієнтів.

Брусь схопився за голову і простогнав:

- Боже, яка мерзота!

- А я й казав, безсоромність! – вторив йому Кржижановський, хоч не він, але аптекар звинуватив Станьчака у відсутності пристойності.

Гаврилко шукав розумної відповіді, але безрезультатно.

- Ну що, пане ксьондз, побачили? – тріумфував Станьчак. – Ми повернулися до подвір'я Еклезіаста, що рекламує відносність буття…

- Але ж при цьому він не закликає до гріха! – не поступався Гаврилко. - Не буде гріха без покарання. Господь засудить кожного справедливо!

- Може б він і засудив, якби помітив, але сумніваюся, чи дивиться Він на цю нещасну землю. Дуже давно, коли Він був ще молодим – адже колись мала у Нього бути молодість – то цікавився всім; але з того часу Він бачив усе в таких декораціях і в таких повтореннях, що навіть найбільш хамські гріхи Йому давно набридли, так що тепер, коли Він уже старий і мудрий, Йому залишилася лише нудьга та байдужість. Він розуміє – наче Час; Його не цікавить, що зроблю я, що зробить пан ксьондз чи капітан Мюллер. Він бачив усе це вже мільйони разів. Тож, отче, будьте спокійні – Він нічого не помітить.

Гаврилко відкрив рота, щоб відповісти, але раптом кімнату заповнило біле, сліпуче сяйво, пролунав грім - такий сильний, що затремтіли меблі, картини і посуд, після чого всі електричні лампи згасли, і запанувала біблійна темрява. Блискавка вдарила чи то в сам графський будинок, чи то десь поруч.

Мовчання тривало недовго. Загорівся перший сірник, другий, третій; коли ж клацнули запальнички – повернулася й видимість.

Граф заспокоїв присутніх:

- Не турбуйтесь, панове, Лукаш зараз принесе свічки.

АКТ V

Три потрійні канделябри з товстими свічками і дві гасові лампи давали достатньо світла. Щоправда, вони висвітлювали обличчя страшнуватими – контраст жовтого сяйва і глибоких тіней змушував згадати цвинтарні крипти чи кабінет чорної магії. Гроза та злива, розігруючи за вікнами свій концерт, посилювали атмосферу, близьку до таємничості масонських лож або зборів змовників, які бажають перебудувати весь світ. Коли повернувся останній із тих, хто втік у туалет, скориставшись перервою – дискусія відновилась.

- Панове, час минає, а ми надто часто відступаємо від головної теми, - почав адвокат Кржижановський. – Повернімося до фактів і відкинемо спекуляції.

- Це ви до мене, пане меценасе?!... - невдоволено зауважив професор, відчуваючи погляд Кржижанівського на своєму обличчі.

- До вас, перш за все, пан Станьчак! Тут ніхто частіше вас не уникає фактів заради безплідної балаканини.

- Філософ – це людина, яку не цікавлять факти, явища та прізвища. Він шукає законів!

- Але вас сюди запросили не в якості філософа! – грубо зауважив Мертель.

- А як кого?

- як громадянин Рудника.

- Але це не змінило моєї професії. Я так само є філософом і маю намір залишитися ним до самої смерті. Зрозуміло, за вашим милостивим дозволом, мій пане!

- Та залишайтеся філософом, скільки вам влізе, тільки не забирайте в нас часу! Тут і зараз було б краще, якби ви, замість філософствування, серйозно включилися до дискусії щодо ситуації, яку Мюллер створив своїми арештами та шантажем.

– Будь ласка, – погодився Станьчак. – Віддамо, як його... "Бублика" за професора Стасінку; за графського сина віддамо якогось важко хворого, якому залишилося кілька днів земних страждань – у доктора Хануша напевно в лікарні такі є…

- Жодного зі своїх пацієнтів я не видам! - жорстоко заперечив Хануш.

- …а за двох борців за свободу, - не роблячи перерви, продовжив Станьчак, - віддамо гестапо пару підорів. Підоров у Руднику вистачає, як, втім, і скрізь, а ми всі чудово знаємо, що ці люди зовсім не варті з точки зору відтворення народу. Саме це мене завжди дивувало: звідки беруться підори, адже вони не можуть розмножуватися?

Малевич, Мертель, Кортонь, Кржижановський та Брусь обмінялися розумними поглядами, киваючи головами, вони ніби демонстрували припущення, що у професора Станьчака поїхала криша. Клос висловив загальне несхвалення вербально:

- Це пропозиції родом із паршивого кабаре! А оскільки ми зобов'язані знайти якесь серйозне рішення…

- Нічого ми не зобов'язані! - запротестував Седляк.

- Чому ж, маємо, і це абсолютна необхідність! – присоромив його Мертель. – Таварішч Седляк не бачить цієї необхідності, оскільки серп із молотом повністю затулили для нього білого орла, але…

Седляк зірвався і крикнув графові:

- Пане графе, або ці люди перестануть мене ображати, або я йду!

- Та йди ти хоч до чортової матері!... - буркнув тихенько Кортонь.

- Панове, ще раз прошу вас забути особисті антипатії та не забувати про культуру діалогу, - примирливо сказав Тарловський. - Сідайте, пане начальник, а панів прошу стежити за виразами.

Седляк його не послухав. Замість того, щоб сісти, він спробував токувати далі:

- Ці люди постійно ведуть…

- Та сядьте ж! - прикрикнув на нього граф.

Седляк тут же сів, наче слухняний собака. Тоді Кржижановський спитав:

- Так що… чи є якісь пропозиції щодо обміну?... Тільки серйозні пропозиції, без дихаючих на ладан чи педерастів!

- Є, - підняв руку Кортонь. – Я пропоную Зигу.

Стало тихо. Здивований тишею Кортонь озирнувся на всі боки.

- То як?.. Адже все-таки, думаю, знають, хто такий громадянин Зига?

- Я не знаю, - сказав Малевич.

- Ви в цьому впевнені, пане магістраторе?... - здивувався Кортонь.

- Так, певен. Що ви маєте на увазі?

- Колега має на увазі те, пане раднику, - втрутився Мертель, - що пан Зига - це постать, досить добре відома в нашому місті. Особливо добре вона відома тим шановним громадянам, які завжди мають трохи вільної готівки, щоб, час від часу, згадати молодість. Пан старший сержант, напевно, пояснить вам це краще.

Малевич глянув на Годлевського, і той просвітив профана:

- Леон Зига, прізвисько "Signore" - альфонс, повій пропонує.

- Так, це король місцевих сутенерів, про якого