BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Піску. Пам’ять Шекспіра 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра"

169
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра" автора Хорхе Луїс Борхес. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 33
Перейти на сторінку:
вони лежали на землі. Вже не знаю, скільки їх там було.

Старий зиркнув на них, а тоді на мене.

— Ці камінці не звідси. Вони з гори, — проказав зміненим голосом.

— Так, — озвався я й визивно додав, що знайшов їх на плоскогір’ї. Мені одразу стало соромно, що я щось йому пояснюю. Не звертаючи на мене уваги, Бгаґаван Дас зачаровано глядів на камінці. Я наказав, аби він їх зібрав. Старий не поворухнувся.

Соромно зізнаватися, але я видобув револьвер і повторив наказ, підвищивши голос.

— Краще куля в грудях, ніж синій камінець у руці, — пробурмотів Бгаґаван Дас.

— Боягуз, — процідив я.

Мабуть, я був не менше переляканий, ніж він, але заплющив очі й лівою рукою зібрав жменю камінців. Тоді сховав револьвер і переклав їх у праву руку. Їх стало набагато більше.

Я підсвідомо вже звик до цих метаморфоз. Мене вразили не так вони, як лемент Бгаґавана Даса.

— Це плодючі камінці! — зарепетував старий. — Тепер їх багато, але вони можуть змінюватися. Вони схожі на місяць уповні, а їхній синій колір дозволено бачити лише в снах. Батьки моїх батьків не брехали, коли казали про їхню силу.

Навколо нас зібралося все село.

Я почувався чарівником, володарем цих чудес. Усім на подив я збирав кружальця, піднімав їх, жбурляв на землю, розкидав і дивився, як їхня кількість невідь як збільшується або зменшується. Спантеличені й нажахані люди купчилися навколо мене. Чоловіки змушували своїх жінок глядіти на дивовижу. Якась затуляла лице ліктем, інша заплющувала очі. Ніхто не наважився доторкнутися до кружалець, окрім щасливого малюка, котрий бавився ними. Раптом я відчув, що цей безлад опоганює чудо. Я зібрав стільки камінців, скільки міг, і повернувся до халупи.

Звичайно, я постарався забути подальший перебіг того дня, першого в ланцюгу нещасть, що тривають донині. Я насправді не пам’ятаю його. Надвечір я з сумом згадував попередній день, загалом не надто щасливий через невідступну — як і в усі інші дні — думку про тигра. Тепер я намагався вчепитися за цей образ, раніше всевладний, а тепер мізерний. Синій тигр здався мені таким же звичайним, що й чорний лебідь римлянина[161], виявлений згодом в Австралії.

Я перечитую попередні нотатки й розумію, що припустився серйозної помилки. Збившись на манівці через канони тієї доброї чи поганої літератури, яку недоречно іменують психологічною, я хтозна-чому надумав відновити хронологію подій, пов’язаних з моєю знахідкою, замість зосередитися на моторошній властивості кружалець.

Якби мені хтось сказав, що на Місяці водяться єдинороги, я погодився б чи відкинув це повідомлення, або не склав би про нього думки, але я міг би їх уявити. А от якби мені сказали, що на Місяці шість чи сім єдинорогів можуть бути трьома, я одразу б заявив, що це неможливо. Той, хто знає, що три й один дорівнюють чотирьом, не намагається пересвідчитися в цьому за допомогою монет, гральних костей, шахових фігур чи олівців. Людина це знає, і край. Іншої цифри для неї не існує. Деякі математики стверджують, що «три плюс один» є повторенням «чотирьох», іншим способом сказати «чотири»… Мені, Александрові Крейґі, одному з усіх людей на Землі, судилося відкрити єдині предмети, що суперечать цьому основоположному закону людського розуму.

Спочатку я боявся, що збожеволів; з часом я, мабуть, волів би краще бути божевільним, бо моє особисте безумство важило б менше, ніж цей доказ вселенського безладу. Якщо «три плюс один» можуть бути «двома» або «чотирнадцятьма», розум стає безумом.

Тоді ж таки мені почали снитися камінці. Та обставина, що сон повторювався не щоночі, залишала трохи надії, яка невдовзі, однак, перетворилася на кошмар. Сон щоразу був більш-менш той самий. Початок віщував фінал, якого я так боявся. Крита галерея й кручені металеві сходи, що ведуть донизу, а там підвал чи ряд підвалів, і знову круті сходи вниз, і якісь кузні, слюсарні, підземелля, болота. А в самій глибині, у своїй благословенній розколині — камінці, але вони також і Бегемот, або Левіафан — істоти, що в Святому Письмі означають ірраціональність Бога. Я прокидався, весь тремтячи, — аж ось вони, камінці, в коробці, готові до своїх метаморфоз.

Люди тепер ставилися до мене інакше. Щось від божественності кружалець, які вони іменували синіми тиграми, перейшло й на мене, але разом з тим селяни вважали, що я згрішив, осквернивши гору. Будь-якої миті — вдень чи вночі — боги могли покарати мене. Місцеві не наважувалися напасти на мене чи засудити мій вчинок, але я завважив, що всі зробилися раптом небезпечно послужливими. Хлопчика, який бавився кружальцями, я більше не бачив. Боявся отрути чи удару ножем у спину. Якось удосвіта я пішов із села. Відчував, що всі його мешканці з полегкістю стежать за моєю втечею. Ніхто після того, найпершого ранку, не бажав бачити камінці.

Я повернувся до Лахора. В кишені у мене лежала жменя кружалець. Звична атмосфера знайомих книжок не принесла жаданого попусту. Я відчував, що десь на планеті існують обридливе село, і джунглі, і порослий чагарниками схил з терасою нагорі, а на ній — невеличкі розколини, і в одній з них — камінці. В моїх снах усі ці різні речі перемішувалися й множилися. Село ставало камінцями, джунглі — болотом, болото — джунглями.

Я уникав друзів. Боявся піддатися спокусі показати їм це страхітливе чудо, що підривало людську науку.

Я вдавався до різних експериментів. Нашкрябав на одному кружальці хрест. Перемішав його з іншими, після однієї чи двох трансформацій кружальце зникло, хоча кількість камінців зросла. Повторив дослід з іншим кружальцем, на якому напилком вирізьбив коло. Цей камінець також загубився. Долотом пробив отвір посередині ще одного кружальця й знову повторив дослід. Я назавжди загубив його. А назавтра повернулося з небуття кружальце з хрестом. Що це за загадковий простір, який вбирав камінці, а потім повертав деякі, покірний незбагненним законам чи надлюдській волі?

Те саме прагнення порядку, яке на початку створило математику, змусило мене шукати порядок у цьому дивному відхиленні від математики, якими були нісенітні родючі камінці. В їхній непередбачуваній мінливості я намагався відшукати якусь закономірність. Днями й ночами невпинно фіксував статистику перемін. Від тих часів у мене збереглися кілька списаних непотрібними цифрами зошитів. Послідовність моїх дій була такою. Дивлячись на камінці, я рахував їх і записував цифру. Потім розділяв їх на дві жменьки, які розкидав по столу. Рахував, одержував і записував дві цифри, а тоді знову робив те саме. Марно було шукати якийсь порядок, якийсь потаємний рисунок у цих метаморфозах. Найбільшим одержаним числом

1 ... 25 26 27 ... 33
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра"