BooksUkraine.com » Сучасна проза » За лаштунками в музеї 📚 - Українською

Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

145
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "За лаштунками в музеї" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 101
Перейти на сторінку:
А попереду, схоже, кілька «юнкерсів». Таку формацію називають «олівець», бо...

Бетті його стукнула.

— Сходіть приведіть Ену, — сказала Нелл, але тоді і справді сипнули бомби, і всі зосередилися на тому, щоб не з’їхати з глузду в тісній клітці.

Пролунало страшне бабах — це, як виявилося, двері позлітали з завіс — а тоді ще гучніше бабах!!! — це Ена і Спенсер здійснили найвищу пожертву.

Відбій тривоги оголосили на світанку. Френк сказав:

— Я ще нічому в житті так не радів.

Церкву святого Мартіна зрівняло з землею, дах прадавнього Цехового голлу згорів. Склади над річкою, редакція «Вечірніх новин», галерея й училище для сліпих дотлівали. Із прегарного склепінчастого даху залізничного вокзалу повилітали всі шиби. Депо розтрощило, потяги понівечило, школи і будинки понищило — у монастирі загинуло п’ятеро черниць, польовий морг на Кент-стрит був напхаий.

Банті йшла на роботу через Бутем, тією самою дорогою, якою напередодні поверталася з кіно. У великих георгіанських будинках не лишилося жодного цілого вікна, тишу порушував тільки той жаскуватий звук, із яким замітають тонни битого скла. Зате в кінці вулиці височіла заціліла середньовічна брама, а за нею — громаддя Йоркського собору, який виявився не по зубах навіть нацистам, і серце Банті сповнилося гордістю й бойовим духом. Її особистість пережила ще одну метаморфозу: тепер вона стала як героїня Ґрір Гарсон у «Місіс Мінівер».

Далі дорогу перекрили через вирву від бомби, тож Банті пішла в обхід вуличкою, на якій стояла «Моделія», і з жахом виявила, що крамничка і квартира над нею стоять відкриті всім вітрам, як ляльковий будиночок без фасаду. Було видно газову плитку на кухні місіс Картер і сервіз вустерських тарелей за скляними дверцятами серванту, а в крамничці — манекен без голови й ніг, як обрубаний торс. Кілька суконь на вішаках погойдувалися на вітрі.

— Там порожньо, їх не було, — пояснив цирульник, який люто замітав тротуар від скла.

Над дверима голярні звисав погнутий циліндр у червону й білу смужку, а у вибитому вікні виднівся знак: «Працюємо, як завжди. Розбомблені, але не переможені».

А ось Ена і Спенсер — переможені. Їх знайшли в Ениному ліжку, що через підлогу провалилося у вітальню: дитина скрутилася в матері на руках так мирно, ніби спала (ну хоч раз). Рятувальники ще сказали, що це трагедія. Місіс Гевіс, Банті, Бетті, Тед, Нелл і Френк, приголомшені, аж заніміли, коли після сирени відбою вийшли надвір і побачили руїни сусіднього будинку.

— Фух, — красномовно підсумував Тед.

А Нелл знайшла на задньому дворі, припорошеному цегляним пилом, срібну ложечку.

— Це ж Енина ложечка з нагоди коронації Георга VI, — зачудувалася вона. — Навіть не погнулася.

Банті стало моторошно, коли вона згадала, що ще вранці цією-от ложечкою сердито розмішувала цукор в Ениній чашці.

Коли з руїн по сусідству винесли сірі від пилу тіла Ени та Спенсера, усі вмить посерйознішали. Того вечора за чаєм Френк сказав, що на війні комусь неминуче доводиться приносити найвищу жертву, і ніхто не став із ним сперечатися. На вечерю була картопля з капустою, яку Френк вирощував на своєму наділі на краю футбольного поля, і коли Банті загралася капустою, батько різко спитав:

— Із капустою щось не так?

Банті струснула головою і змусила себе проковтнути слизький листок. Вона недолюблювала Френкові овочі, бо між листя вічно щось ховалося — як не мертва вуховертка, то слимак, якого не виловили, коли мили. Того вечора капусту мила вона — і справді, в умивальнику в результаті плавало слизьке слимаче тіло. Банті чомусь уявила, як Сенді Гевіс захлинається жирною солоною водою Атлантичного океану, розпачливо намагається випливти, але врешті, перевертаючись, іде на дно своєї водяної могили. Про що думають потопельники? (Сенді — ні про що, бо при падінні у воду вдарився головою об ящик тушонки). Так наша ніч і закінчується, — подумала Банті.

— Шкода Ену, — сказала Бетті, і в неї на очах виступили сльози.

— Срані фріци, — сказав Тед, і Френк тріснув його за лайку.

(Шкода Йорк, не захистили його ані загорода з аеростатів, ані зенітки, ані англійські винищувачі, які були за півтори години льоту, хоча Черчилль, на честь якого назвали бідашку Спенсера, завдяки дешифрувальникам із Блетчлі знав, що тієї ночі німецькі бомбардувальники будуть над Йорком і їм ясно світитиме прегарний місяць. Піф-паф).

А незабаром після Великого нальоту на Ловтер-стрит навідався несподіваний гість. Родина саме сиділа собі мирно навколо радіо і слухала освітню передачу, коли у двері постукали. Відчиняти послали Банті.

На порозі стояв високий юнак у офіцерській формі, недбало зсунувши берет повітряних сил набакир, так що вибилися біляві кучері. Він зубасто всміхнувся Банті й геть не по-англійськи сказав:

— Здоров.

— Вітаю, — сказала Банті з національною стриманістю і змовкла, очікуючи пояснення.

Юнак був імпозантний: блакитні-преблакитні очі, гарне волосся — для чоловіка навіть занадто (ніхто з дітей Нелл не успадкував янгольських кучериків, хоча Бебс із Банті не раз намагалися їх імітувати перманентом і перекисом).

— А ти, мабуть, донька тітоньки Нелл? — усміхнувся він.

— Тітоньки Нелл? — перепитала Банті, намагаючись вирахувати, ким вони доводяться одне одному. Чоловік простягнув їй руку. — Я Едмунд, твій двоюрідний брат.

— Хто там? — гукнув із вітальні Френк.

У ту саму мить чергова з протиповітряної оборони гукнула:

— Та закрийте вже ці срані двері!

Банті затягла гостя в коридор і крикнула:

— Це Едмунд, наш двоюрідний брат!

Нелл вибігла з вітальні й завмерла, заворожена виглядом незнайомця. Він розкрив руки для обіймів і зробив крок до неї.

— Тітонько Нелл?

І тут Нелл зомліла.

— Що тут за чортівня, у нас що, фріци висадилися? — буркнув Френк, протискаючись у коридор.

Чоловік зробив чергову спробу представитися і простягнув Френку руку:

— Ви ж дядько Френк? А я — син Лілліан.

— Едмунд? — пошепки перепитав Френк, ніби став свідком дива.

Едмунд кілька секунд жваво тиснув йому руку, а тоді вони нарешті звернули увагу на Нелл, що й далі лежала на підлозі. Банті й Бетті допомогли їй сісти, а Едмунд присів коло неї на підлозі.

— Тітонько Нелл, — сказав він із чарівною усмішкою, — Лілліан передає вітання.

Їхній двоюрідний брат Едмунд був іще та штучка — і красень, і сміливець. Він служив бомбардиром, стояв на базі «Крофт» і був радий познайомитися зі своїми англійськими родичами. Френк зі сміхом пояснив, що Едмунд — «викапаний»

1 ... 25 26 27 ... 101
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками в музеї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За лаштунками в музеї"