Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

-Авдію, ви ще зовсім молодий, не здатний приймати дорослі та адекватні рішення. Послухайте мене, можливо, ви зараз здивуєтесь, але ви відображення мене, мабуть, копія, яка лише трішки відрізняється. Колись і до мене прийшов наставник Лаврентія, генерал КДБ, і розстріляв за наказом генсека усю мою сім’ю, яка допомагала повстанцям. Здогадайтесь, будь ласка, хто їх здав, сидівши у холодному погребі, коли його били, аби зламати дух. Усі ті удари по голові, спині, ногах, руках, лише калічили мою свідомість. При кожному ударі, кожними відчуттями, я чув вухами, через які текла кров, що Комунізм вічний, Авдію, що Комунізм житиме з нами завжди. Ти теж це чув, чи не так? Ми пройшли з тобою стадії відмови, стадії агресії, стадії усвідомлення та стадії прийняття. Зрозумій, будь ласка, те що навіть найбільш ідейний патріот в один момент ламає свою свідомість, і крізь ті секунди, поки зруйнований бар’єр, він бачить усе те, що він наробив за весь цей час. І у цей момент формується сумнів у голові, який ростиме, немов ракова пухлина, допоки не лопне в голові і не заповнить свідомість. Тоді ти побачиш, тоді ти усвідомиш, що через стільки років, ти не зробив нічого корисного, ти лише допоміг і без того безкарному Колосу піднятись з колін та отримати розум. За всі ці роки, що я живу, Комунізм втратив усе, що було закладено у ньому. Люди руйнують усе до чого торкаються, руйнуть навіть те, що обіцяли берегти. І поки ти молодий, ти ще здатний змінити думку, після моїх слів. Краще убити себе, аніж усе життя прожити зрадником.

-Ваші слова мають сенс у той непростий час, який ми проживаємо. І сьогодні я зміг би врятувати вас, але моя свідомість давно мені не належить. Можливо, через роки, я сидітиму у великому будинку, і так же розповідатиму наступному студенту, який виконуватиме такі ж злочинні, аморальні накази, але не зараз, Василю Пантелеймоновичу.

-Авдію, знаєш чому я живи весь цей час, знаючи усі секрети КДБ? Тому що їх генерал подумав, що я все своє життя виконуватиму одну й ту ж роботу, прославлятиму Комунізм, не сповідуватиму віру і тому подібне. Але навіть наймудріший мудрець не зможе бути впевнений на людині на всі 100%. У кожній людині є слабкість, яка призведе до того, до чого призвело мене. Віра допомогла мені проститись з батьками. Не бачити їх у снах, не бачити їх перед собою із кулями у грудях, очах, голові. Дозволила зрозуміти,  що весь цей час я був самим звичайним зрадником, а не героєм, як заклали у мою свідомість. У тебе теж є твоя слабкість, чи не так? Це твоя сестра, яка зараз сидить в будинку грається, поки за нею спостерігає Берій, а на вулиці зараз чути двигун автомобіля, у якому сидить Лаврентій. Вони чекають, чекають, поки ти клацнеш пальцями, а якщо ти цього не зробиш, то твою сестру відразу уб’ють, і тоді все. Усе заради чого ти боровся, заради чого ти убивав, жертвував, перестане існувати, і тоді тобі прийдеться або убити тебе, або жити, як бродячий пес, бо вони тебе знищать, але зроблять це гірше, чим просто застрелять. Та й тим паче, поки ти їм потрібен, ти живеш, сьогодні ти нанесеш останнє ім’я у свій записничок, і подумай далі, чи ти зможеш після цього існувати.

-Я сліпо вірю в те, що роблю. Все життя я був слабким куском лайна…

-НІКОЛИ ТИ НИМ НЕ БУВ! – обурено викрикнув ректор. - Після смерті батьків, ти робив усе, аби захистити свою сестру. Ти герой у її очах, і нехай ти таким героєм і помреш, аніж усе життя житимеш і знатимеш, що твоя сестра тебе зненавидить. А повір, юначе, вона ростиме, і вона зрозуміє повністю те, що ти працюєш на тих, хто у той день її покалічив. Зараз вона мала і тому тебе прощає, але далі… Ти будеш її ворогом, якщо продовжуватимеш жити.

-Цього не буде. ВИ ЧУЛИ?! Моя сестра завжди мене любитиме і знатиме мене, як героя її ж Батьківщини. І я зроблю все, щоб так і було, і я продовжитиму служити Комунізму та любити Партію. Я ГЕРОЙ, ГЕРОЙ, ГЕРОЙ! Я сам себе таким зробив. Сам! Якби я хотів, я врятував би Августина, чуєте, врятував би! Але ні, я обрав свій шлях далі у центрі червоного моря. Ніщо не змінить того, що почалось 1 вересня 1979 року, коли я стояв там біля входу, коли до мене підійшов Лаврентій, коли я жив ще як дитина. НІЧОГО!

-Людина обирає свій шлях, коли раб свідомо кориться. Посидь тут, послухай музику. Я зараз повернусь

«Вересень» все гучніше грав, коли Василь Пантелеймонович робив свої кроки та підіймався по сходинах у свою кімнату. Янголи дивилися на свого сина, який тримав пістолет біля голови. Скрипка затихла. Фортепіано замовкло. Барабани перестали грати. На гітарах порвались струни. Фінальна нота пострілу пройшла крізь голову ректора, поставивши крапку в історії зрадника. Кров заплямила білі наряди янголів. Вони плакали, розумівши, що нарешті зустрілись зі своїм сином. Янголи простили його.

Авдій почувши постріл розвернувся та покинув будинок. Більше сенсу знаходитись тут не було. За парканом його зустрів Лаврентій.

-Справа виконана.

-Герой! Герой! Герой! Ти виконав свою роботу. Ходімо, я тебе підвезу.

2.

11 березня 1980 року. Авдій Лемішин пив вино бренду «Поцілунок». Елітне. Дороге. Його сестра знаходилась в безпеці. В перше за весь час він відчув спокій. За ним не їхав скрізь автомобіль. Його не турбували більше голоси. Його не турбували більше мертві. Він забув, хто такий Августин, Дмитро, Василь. Не пам’ятав і того, якими були його батька. Розум очистив все, що являлось антиподом його нової свідомості. У голові грав гімн союзу. У його кімнаті з’явився червоний прапор та висів портрет генсека, який, ніби як наглядач, спостерігав за рухами хлопця, але останньому було на це байдуже. У нього, як здавалося, повне алібі над тим, що зараз відбувається. Але ні…

З кімнати Антоніни голосно ревів ведучий телеканалу «Комсомольская правда», трагічно повідомивши, що їх генсек помер. Завтра його наступником стане генерал Комітету Державної Безпеки – Коршун Ігнат Сільвестрович. Бритоголовий, похмурий, високий чоловік, якому було вже за 60. Він прожив це життя, убиваючи всіх, хто ставав на шлях зради та зневіри у союз. Коршун зростив Грицена, Коршун зростив Берія, Коршун зростив усіх, хто зараз є найсильнішими у складі КДБ. Автократ та диктатор, який зміг підняти Колоса з колін та поглинути у себе колоса Партії. Велетень мав розум та тепер і свідомість. партія програла, КДБ – забирає у свою пащеку усе.