Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я з приємністю дізнався, що після кількох чарочок байдужість адемів доволі легко зникає, і невдовзі ми всі всміхалися, мов ті варвари. Це розслабило мене, зокрема через те, що тепер мою незграбність у мовленні значною мірою можна було списати на перев’язану руку.
— Сьогодні, — обережно промовив я, — Шегін сказала, що знає історію про ринта.
Вашет повернулася до мене з невиразним обличчям. «Вагання».
— Я шукав чогось такого по всьому світу, — пояснив я. — Мало що оцінив би вище. — «Цілковита щирість». — І побоююся, що погано доніс це до Шегін. — «Запитання. Завзяте прохання».
Вашет на мить поглянула на мене так, ніби чекала, коли я продовжу. А тоді зробила жест «неохота».
— Я скажу їй про це, — пообіцяла вона. «Заспокоєння. Кінець».
Я кивнув і облишив тему.
Якийсь час ми з Вашет сиділи в товариському мовчанні, тимчасом як сонце поволі опускалося за обрій. Вона глибоко вдихнула й потужно зітхнула. Я усвідомив, що досі ми нічого подібного не робили — хіба що вона чекала, поки я відсапаюся чи оговтаюся від падіння. Досі ми щомиті, коли були разом, були зосереджені на моїй підготовці.
— Сьогодні, — врешті сказав я, — Пенте сказала мені, буцімто вважає, що я маю гарний гнів, і що їй хотілося б розділити його зі мною.
Вашет реготнула.
— А це не забарилося, — вона кинула на мене багатозначний погляд. — Що трапилось?
Я трохи зашарівся.
— А… Вона… нагадала мені, що адеми вважають фізичний контакт не надто інтимною справою.
Усмішка Вашет стала майже похабною.
— Вона тебе схопила, так?
— Майже, — відповів я. — Я рухаюся швидше, ніж місяць тому.
— Сумніваюся, що ти рухаєшся досить швидко, щоб уберегтися від Пенте, — сказала Вашет. — Вона прагне лише статевої гри. Від цього жодної шкоди.
— Тому я тебе й питав, — поволі проказав я. — Хотів дізнатися, чи немає в цьому шкоди.
Вашет здійняла брову, водночас зробивши жест «невизначене спантеличення».
— Пенте доволі гарна із себе, — обережно сказав я. — Однак ми з тобою… — я спробував відшукати підхоже слово. — Були близькі.
На обличчі Вашет відбилося розуміння, і вона знову розсміялася.
— Ти хочеш сказати, що в нас були статеві зносини. Близькість між учителями й учнями незмірно більша за це.
— А… — розслабився я. — Щось таке я й підозрював. Але приємно знати напевне.
Вашет похитала головою.
— Я вже й забула, як воно у вас, варварів, — зізналася вона. В її голосі добре відчувалася ніжна поблажливість. — Минуло так багато років, відколи мені доводилося пояснювати такі речі своєму королю-поету.
— Отже, ти не образилася б, якби я раптом… — я зробив невизначений жест перев’язаною рукою.
— Ти молодий і енергійний, — сказала вона. — Для тебе це здорово. Чого це я образилася б? Я що, раптом стала власницею твоїх статевих органів, щоб мені слід було тривожитися, що ти віддаєш їх комусь?
Вашет зупинилася так, ніби до неї тільки-но щось дійшло, і повернулася до мене.
— Це ти образився через те, що я весь цей час мала статеві зносини з іншими? — вона уважно придивилася до мого обличчя. — Я бачу, що це тебе вразило.
— Я вражений, — визнав я. А тоді попорпався в голові та з подивом виявив, що не знаю, як почуваюся. — Здається, я мав би образитися, — врешті сказав я. — Але начебто не образився.
Вашет схвально кивнула.
— Добрий знак. Це показує, що ти стаєш цивілізованим. Інше почуття — це те, що тобі прищепили під час виховання. Воно наче стара сорочка, що більше на тобі не сидить. І тепер, придивившись до неї, ти можеш побачити, що вона взагалі була потворна.
Я на мить завагався, а тоді сказав:
— Мені просто цікаво: зі скількома ще людьми ти була, відколи ми разом?
Вашет це запитання, схоже, здивувало. Вона стиснула вуста й на одну довгу мить звела очі до неба, а тоді знизала плечима.
— Зі скількома людьми я за цей час розмовляла? Зі скількома вела тренувальні бої? Скільки разів я їла чи відпрацьовувала кетан? Хто таке рахує?
— І так мислить більшість адемів? — запитав я, радий, що нарешті дістав можливість поставити ці запитання. — Думає, що статевий зв’язок — це не щось інтимне?
— Звісно, інтимне, — відповіла Вашет. — Усе, що зближує двох людей, інтимне. Розмова, поцілунок, шепіт. Навіть бої — річ інтимна. Але ми не маємо дивних поглядів на статеві зв’язки. Ми не відчуваємо через них сорому. Не вважаємо важливим повністю забирати чиюсь статеву близькість, наче скнара, що накопичує золото, — вона похитала головою. — Ця дивна особливість вашого мислення понад усе вирізняє вас, варварів.
— А що ж тоді романтика? — запитав я, трохи обурившись. — А як же кохання?
Тут Вашет знову розсміялася. Сміялася вона гучно, довго й неймовірно весело. Це, напевно, чуло пів Герта, і цей сміх відбився луною від далеких пагорбів і повернувся до нас.
— Ви, варвари… — промовила вона, стираючи вологу з очей. — Я вже й забула, які ви відсталі. Мій король-поет був такий самий. Він довго мучився, перш ніж збагнув, як усе насправді: між прутнем і серцем є велика різниця.
Розділ сто двадцять п’ятий. Цезура
Наступного дня я прокинувся трохи осоловілим. Випив я не так і багато, проте моє тіло вже відвикло від такого, тож того ранку мій організм відчував кожну чарку як три. Я поплентався до купалень, занурився в найгарячіший басейн, який міг витримати, а тоді як міг стер із себе відчуття чогось схожого на шорсткий бруд.
Я саме прямував назад до їдальні, коли Вашет і Шегін відшукали мене в коридорі. Вашет жестом покликала мене за собою, і я покрокував за ними. Мені геть не хотілося тренуватися чи вести офіційні розмови, та скидалося на те, що відмовитися навряд чи можливо.
Ми пропетляли кількома коридорами і врешті опинилися біля центру школи. Пройшовши подвір’я, наблизилися до маленької квадратної будівлі, яку Шегін відімкнула маленьким залізним ключиком. Перші замкнені двері, які я побачив у всьому Герті.
Ми пройшли в маленький передпокій без вікон. Вашет зачинила зовнішні двері, і в кімнаті стало непроглядно темно, а звук невгамовного вітру затих. Відтак Шегін відчинила внутрішні двері. Нас зустріло тепле сяйво півдесятка свічок. Попервах видавалося дивним, що їх лишили запаленими в порожньому приміщенні…
А тоді я побачив, що висіло там на стінах. У сяйві свічок виблискували мечі. На стінах їх були десятки. Усі вони були оголені, а під ними висіли їхні піхви.
Жодних ритуальних предметів на кшталт тих, які можна знайти в тейлінській церкві. Жодних гобеленів чи картин. Самі мечі, та й усе. Однак було очевидно, що це — важливе місце. У повітрі відчувалося таке напруження, яке можна відчути в Архівах чи на старому цвинтарі.
Шегін повернулася до Вашет.
— Обирай.
Вашет явно була цим
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.