Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

— Я теж так думав, у той час.

Тут Мертрі знову зробив рух саме шуєю: почухав нею голову, і

його чуприна набула такої конфігурації, що трохи нагадувала

Міллерів панцер. Скульптурний образ, складений із кривих

ліній та шпичаків. Шеф безпеки глянув з відразою на пучки

своїх пальців і витер їх об свою броню. Голден чекав. Десь там, далеко позад нього, щось зацвірчало, мов цикади розспівалися

літнього надвечір’я.

— От що, — мовив нарешті Мертрі. — Мені конче треба

перейти на той бік.

І рухом підборіддя вперед показав на Голденів край провалля.

Його правиця все так само колихалася понад його пістолетом.

— Не пройдеш! — відчикрижив Голден.

Мертрі кивнув головою, мов наперед знав капітанову

відповідь.

— А що, шерифе? Хочете арештувати мене?

— Я оце, власне, подумував застрелити вас.

— В обличчя, тільки так.

— Як не влучу в інше місце.

— Ну що за раптово-радикальна зміна, — шпигнув Мертрі, —

як для діяча, котрий бажає приборкати це прикордоння

перемовинами та комітетськими засіданнями!

— О ні, зовсім не через це. Елві каже, що ви вбили Еймоса.

Нікого в світі не став би я вбивати через оте ваше довбане

прикордоння, але смерть члена моєї залоги… Атож, саме за це я

тебе і вб’ю.

— Кажуть, помста — це порожнє місце.

— Це перша моя спроба помститися комусь, — мовив Голден. —

Даруйте, якщо мої переконання про помсту ще як слід не

сформувались.

— А щось зміниться, якщо ви знатимете, що ваш хлопчик не

загинув? Коли я залишав його, він усе ще строчив з автомата.

Хвиля полегшення, що захлинула Голдена, мало не зігнула

його. Якби цієї миті Мертрі вихопив свого пістолета й

вистрелив, то цим би двобій і скінчився. Але капітан зумів

зберегти нейтральний вираз обличчя і встояв — коліна не

підігнулись.

— Він поранений?

— Бігме, так! Тяжкенько поранений. Убив членкиню моєї

команди, перш ніж самому впасти. Як на діяча, котрий воліє

вирішувати проблеми без насильства, ви мандруєте в

небезпечному товаристві.

— Атож, — мовив Голден, не спромігшись притлумити

усмішку. — Але механік він від Бога. А що з тим, іншим? Із

Фаєзом?

— Лежить, але не мертвий. Не встиг я прикінчити його, бо

якраз розбахкався той ваш хлоп. Ні той, ні цей не могли

зіп’ястися на ноги, то я просто пішов геть.

Від цього тверезо-ділового обговорення, чом Мертрі не добив

Фаєза, Голденові кров похолола в жилах.

— То хай буде ось така оборудка, — запропонував Мертрі. — Я

дозволяю вам перейти на цей бік, аби ви змогли піти й

перевірити, як там ваш механік Еймос. Та й порятуєте того свого

яйцеголового єрундита, аби не помер від втрати крові. Даю вам

слово: я не заважатиму.

— Але ж, — відказав Голден, — ви перейдете на мій бік і не

дозволите Елві зробити те, що треба мені, щоб вона зробила.

— Та ніби ж справедлива оборудка.

Голден перестав просто тримати правицю на руків’ї пістолета

— обхопив його пальцями. Став у позицію для дуелі. Мертрі, бачивши те, лиш ледь помітно насупився.

— Ні! — відрізав Голден, чекаючи початку перестрілки.

— Отже, — мовив Мертрі, анітрохи не зворухнувшись. — Чи

відомо вам, що люди вічно забувають про цей новий світ?

Голден не відповів.

— Цивілізація має вбудований в неї час відставання. Щось на

взір невеличкої затримки. Ми прилітаємо сюди, на це нове

місце, гадаючи, позаяк ми ж цивілізовані, що й цивілізація

прибула сюди разом із нами. Але вона не прибула. Ми її тут

будуємо. І, поки ми будуємо її, гине маса людей. Гадаєте, американський захід відбувся зразу ж, із залізницями, поштою

та в’язницями? Всі ці речі будувалися, і то ціною тисяч життів.

Будувалися на трупах усіх