Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

- Ти ж знаєш, що мене нічого не вб'є, а його ще може. Іди, - благала Соня. - Іншої можливості не буде.

- Вони самі впораються, - сказав він. - Аптечка в лабораторії, сподіваюся, є?

176

Якби в Менгеле була можливість піти, він би не поспішав нею користуватися. Хотів довести справу до кінця, заради цього можна затриматися.

В найневідповідніший момент його планам завадив Максим, слідом прийшла Ольга. Вони загнали його в глухий кут. Стоячи з пістолетом у руці, Менгеле точно знав, що він уже не допоможе.

Їхні погляди показували, що це кінець. Особливо помітно по очах Максима, в яких стільки ненависті й водночас насолоди. Він хотів запам'ятати цю хвилину на все життя і не поспішав.

Дивлячись на Ольгу, емоції розривали Менгеле на частини. Ненависть, провина, кохання, почуття, які відчуває людина, коли її зрадили, і водночас коли зрадила вона сама. Розумів, що винен перед дружиною, що сам усе зіпсував і ніколи не заперечував цього, але не думав, що вона так просто перейде на бік ворогів. За таке він ненавидів її кожною клітинкою свого тіла, і водночас любив. Любив за її підтримку, розуміння, і ненавидів за зраду. Занадто пізно зрозумів, що не варто вплутувати дружину у свої справи. Вона здатна підняти з колін, а потім знищити. Він пережив обидва моменти, і не зупинившись вчасно, з її допомогою зруйнував те, що так важко далося.

Менгеле раптом почав усвідомлювати, що й справді прожив це життя даремно. Намагався знайти безсмертя, а сенс життя знайти не зміг. Тому що він і не жив зовсім. Витрачав час на те, що з самого початку не мало сенсу, а те, що, виявляється, було важливішим за все, просто пішло. Він більше не звинувачував її, зміг пробачити та зрозуміти. Був упевнений, Ольга про це здогадується. Тому що теж ні на секунду не відвернулася.

Ніхто не бачив, як по її кам'яному обличчю стікають сльози, а він бачив. І знав, що якби з'явилася можливість все повернути, вона б точно це зробила. Він своєю чергою вчинив би так само.

Але вже надто пізно.

І Ольга це розуміла. Хотіла б вона виглядати холодною і байдужою, але її погляд виражав зовсім інше. За півроку, що вона допомагала ворогам, жодного разу не задумалася про цей момент. Про поразку чоловіка. Про його смерть. Здавалося, цього ніколи не станеться, не вірилося, що таке можливо.

Тепер же вона дивилася на зломлене обличчя чоловіка і проклинала себе. За дев'ятнадцять років він став їй рідною людиною, і залишався нею після всієї правди, що на диво, не зробила його гіршим. Для неї це нічого не змінювало. Хотіла б вона ненавидіти його, але навіть перейшовши на бік ворогів, не змогла. Він вірив їй і був вірним. Того ж вимагав від неї, а вона його зраджувала.

- Останнє бажання? - Максим покрутив пістолет у руці.

Його не одразу зрозуміли, були надто захоплені очима одне одного.

- Із задоволенням, - Анатолій вперше перевів погляд з дружини на нього. Говорив він з усмішкою, не тією, що так сильно ненавиділи вороги, а зі справжньою, яку знала тільки дружина. - По всьому підземеллю натикана вибухівка, багато, дуже багато. Вона знищить тут усе за секунди. Кілька хвилин тому я хотів зробити це сам, привів вас сюди, готувався, знаючи, що так буде, але не встиг. Тож підірвіть тут усе за мене.

- З радістю, - Максим направив на нього зброю.

- І не сподівайся, - грубо відгукнувся Менгеле.

Знав, що зараз станеться, і не міг доставити їм такого задоволення. Тому глянувши востаннє на дружину, підніс пістолет до своєї скроні, прикрив очі й, відчуваючи сльозу на щоці, вистрілив.

Такого не очікував ніхто. Максим витріщався на тіло людини, що застрелила себе сама, ігноруючи інстинкти самозбереження, а Ольга впала на коліна й заридала. Намагалася робити це беззвучно, прикривши обличчя руками, але непоміченим це не залишиться. Як виявилося, вона зовсім була не готова до поразки чоловіка. Ні тоді, ні зараз.

- Олю, ти чого? - Максим присів поруч і обійняв її. - Він набагато гірший, ніж тобі здавалося. Не звинувачуй себе. Він це заслужив. За кожну смерть поплатився.

- Він усе усвідомив, коли стало пізно.

- Усвідомити не означає виправитися. Він би не став.

- Він здався тільки щоб мені не нашкодити. Я знаю, про що говорю.

Вона не стала пояснювати те, що більше не мало сенсу. Але одне знала точно: Менгеле з його спритністю і реакцією міг перестріляти натовп вбивць, що оточили його, тримаючи пістолети в руках. Він би застрелив кожного і вийшов переможцем, тільки чомусь не зробив цього, хоча їх було всього двоє. І бачив, що навіть якби він убив Максима, Ольга б не вистрілила у відповідь, скоріше розгубилася і дозволила вбити себе. І чоловік це розумів: або він, або його дружина. Але виявляється, без дружини він би не зміг жити. Зрада вбила його раніше. Всьому виною кохання: до когось або до життя. Воно змушує діяти. Закоханому злочинцю можна пробачити все.

Почулися голоси тих, про кого встигли забути. Ольга витерла сльози й з допомогою Максима піднялася.

Він ще кілька разів вистрілив у шию Менгеле. Не знав, на що здатен цей чоловік і скільки життів у нього в запасі. Хотілося забрати кожне.

- Що там у вас? - підбігла до них Віра.