Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

коли він принесе мені їжу й воду, а це лише підкреслює мій статус полоненого, раба. Він залишає харчі в кімнаті зі статуями мінотаврів. Я тішу себе тривалими фантазіями про його вбивство. В одній зі зруйнованих кімнат я знайшов зазубрений шматок мармуру приблизно завбільшки зі шматок черепиці. Думав, чи не пробити цим мармуром йому голову. Це принесло би мені велике задоволення…

Це писала дуже сердита й нещасна людина. Я замислився, хто це був. Я шкодував, що не можу дотягнутися до неї через її писання, щоб утішити, показати рибу, якої задосить у кожному Вестибюлі, банки з молюсками, які так і чекають на збір; показати, що достатньо трохи завбачливості — і вона ніколи не ходитиме голодною, що Будинок забезпечує й боронить своїх Дітей. Я замислився про те, хто її переслідував, хто зробив її рабом. Дуже сумно було думати, що колись так ворогували дві людські істоти, можливо, навіть двоє з моїх Мертвих. То Прихована Людина мучила Чоловіка з Коробкою з-під Печива? Чи навпаки?

Я дуже обережно перевернув клаптики й оглянув зворотній бік. Там почерк був іще гірший.

Я забуваю. Забуваю. Вчора не міг пригадати, як називається ліхтарний стовп. Цього ранку мені здалося, ніби до мене заговорила одна зі статуй. Якийсь час (здається, близько пів години) я розмовляв із нею. Я ЇДУ З ГЛУЗДУ. Як страшно, як жахливо перебувати в цьому жаскому місці й бути БОЖЕВІЛЬНИМ. Я НЕОДМІННО ВБ’Ю його, перш ніж це станеться. Перш ніж забуду, чому НЕНАВИДЖУ ЙОГО.

Розплутавши це, я зітхнув. Узяв три конверти, які мені колись дав Однодумець. У перший поклав клаптики, які успішно склав докупи. На зовнішньому боці конверта обережно переписав результати двох розшифровок. У другий конверт поклав клаптики, що складалися докупи, утворюючи частини речень. У третій — клаптики, які не зміг припасувати до інших.

Проблема

ЗАПИС ВІД ДРУГОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Наразі мене тривожить одна пріоритетна проблема: спитати чи не спитати Однодумця про Стенлі Овендена, Сільвію Д’Аґостіно, бідолашного Джеймса Ріттера та Мауріціо Джуссані? Пророк називав Однодумця «Кеттерлі». У записі про зникнення Мауріціо Джуссані ім’я «Кеттерлі» з’являється в безпосередній близькості до імен Д’Аґостіно та Овендена, а також до імені самого Джуссані. Це підводить мене до висновку, що Однодумець знав цих людей. Мені кортить знати більше про них, і запитання вже кілька разів крутилося в мене на язиці. Але в останню мить я завше починав вагатися. Якби він поцікавився: «Де ти чув про цих людей? Хто тобі розповів?» — я не знав би, що сказати. Він не має знати, що я розмовляв із Пророком. Не має знати про записи в моєму Щоденнику.

Він сповнений підозр. Він не думає ні про що, крім наближення 16. Два місяці тому він заявив про намір піти до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали та провести ритуал, у ході якого сподівається викликати Велике й Таємне Знання, та тепер усе це забуто.

Лимон

ЗАПИС ВІД П’ЯТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Цього ранку я прямував із Третьої Північної Зали до Шістнадцятого Вестибюля. Пройшов крізь Першу Північну Залу до Першого Вестибюля. Ступив крок чи два, а тоді зупинився.

Тільки-но щось сталося. Що саме? Що це було?

Я трохи відступив до Дверей і вдихнув. Ось, знову! Аромат. Пахощі лимонів, листя герані, гіацинтів і нарцисів.

У цьому місці вони були доволі сильні. Хтось — людина, яка скористалася чудовими парфумами, — певний час стояла у Дверях, можливо, визираючи на Довгу Череду Зал, що тягнуться Вдалину. Я повернувся до Першої Північної Зали, та не зміг відшукати там слід пахощів. Знову подався до Першого Вестибюля та пройшов на південь уздовж Стіни попід навислою Статуєю Мінотавра. Так, тут запах теж був помітний. Я відстежив слід тієї людини аж до точки між Дверима до Першої Західної Зали та Дверима до Коридора, що веде до Першої Південно-Західної Зали. А там загубив його.

Що за людина тут пройшла? Не Однодумець. Я знав його парфуми: пікантний аромат коріандру, троянди й сандалу. А Пророк? Його парфуми я запам’ятав дуже добре. Також геть інакші: домінантною нотою в них була фіалка з домішками гвоздики, чорної смородини та троянди.

Ні, це був хтось новий.

16 прийшов. 16 був тут.

Моє серце забилося швидше. Я оглянув Вестибюль. Великий простір був затьмарений оксамитовими Тінями Мінотаврів, між якими виднілися кавалки золотого Світла. 16 не вийшов зі схованки, щоб довести мене до божевілля. І все ж він побував тут — можливо, випередив мене не більш як на годину.

Мене дивувало, що така людина, як 16, так залюблена в Руйнацію та Божевілля, користується такими гарними парфумами, повними Сонячного Світла й Щастя. Але потім я сказав собі, що це дурні думки. «Уважай це за попередження, — сказав я. — Будь насторожі. Лихі наміри не відображатимуться в 16 на обличчі. Цілком імовірно, що він буде приємним оку. Його поведінка буде товариською та улесливою. Саме так він збирається тебе знищити».

Кого ще вбити

ЗАПИС ВІД СЬОМОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Цього ранку я розповів Однодумцеві про пахощі в Першому Вестибюлі. Він, на мій подив, сприйняв цю новину цілком спокійно.

— Ну, так, я починаю думати, що краще вже з цим покінчити, — сказав він, — аніж стирчати тут і чекати, коли все станеться. До того ж є шанси, що обернеться воно не так уже й погано.

— Але ж ти наче казав, що 16 — це велика загроза для нас, — уточнив я. — Ти ж наче казав, що він загрожує твоїй безпеці та моєму психічному здоров’ю.

— Це правда.

— Тоді що хорошого в тому, що він сюди прийшов?

— Загроза така велика, що нам залишається єдине — цілковито знищити 16.

— І як це зробити?

Замість відповіді Однодумець приставив до голови два пальці, зображаючи вогнепальну зброю, й видав звук: «Бах!»

Я був ошелешений.

— Не думаю, що зможу вбити людину, хай яку погану, — промовив я. — Навіть погані люди заслуговують на Життя. А якщо не заслуговують, то хай його забирає в них Будинок. Не я.

— Либонь, ти маєш рацію, — сказав Однодумець. — Я не певен, що зможу вбити когось власноруч, — він задумливо оглянув свої руки, розчепірив пальці й покрутив долоні. — Хоча спробувати було б цікаво. Скажу тобі от що. Я добуду вогнепальну зброю. Так