Читати книгу - "Академія Буцеол. Стихійниця, Птаха"

Ми з Міланою знаходимося у своїй кімнаті, раптом у двері хтось постукав, я підійшла до дверей і запитала:

- Хто там?!

Ніхто не відповів, але я почула, що хтось наче біжить, відкриваю двері й бачу біля них букет синіх гортензій. Піднімаю їх і заношу в кімнату, ставлю у вазу. Серед квітні я знайшла листівку, відкрила її та прочитала:

" Найчарівнішій дівчині Лілії із найкрасивішими очками в цілому світі. Кращої за тебе я не зустрічав і ніколи не зустріну".

Від кого квіти не написано. До мене підійшла Мілана.

- А від кого ці красиві квіти?

Мілана роздивляється букет. 

- У листівці не написано від кого ця краса. 

Моя подруга узяла листівку, прочитала і сказала:

- Красиві слова, але почерк незнайомий. Або це хтось не з нашої групи, або змінив почерк.

- І цей хтось знає, що гортензії мої улюблені квіти. 

Я почала пригадувати хто виявляв до мене знаки уваги, це був Лев, він захищав мене від Максима, танцював на балу, зв'язувався зі мною під час канікул, правда, не весь час. Може, це він вирішив мені подарувати квіти? От завтра у нього про це й запитаю. 

Я приготувалася до сну і лягла спати, як раптом моя куля замигала, мені Лев надіслав голосове повідомлення:

" Привіт, найпрекрасніша дівчино на світі. Тобі сподобався букет? Приходь завтра після пар у найвіддаленіший куточок саду, будемо гуляти тільки ти і я. Ти згодна?"

" Так, я згодна, я уже лягаю спати, до завтра".

" Надобраніч, моя принцесо ".

Я посміхаюся, моє серце калатає від хвилювання, адже завтра вперше в житті йду на побачення. Якщо чесно, то Лев став для мене кимось більшим, ніж одногрупник і друг.