Читати книгу - "Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна"

«Баланс і рівновага»,- повторюю я. Я беру життя з квітів у лівій руці й повертаю його на троянду, що тремтить перед моїм обличчям. Я не руйную і не створюю, а просто переміщую. Я - посудина, яка наповнилася енергією лише для того, щоб віддати її. Сила проникає в мене, поколюючи, пробирається під шкіру. Я починаю тремтіти, намагаючись затримати її всередині себе.

Виглянувши у вікно, я дивлюся з висоти семи поверхів на міську вулицю. Потроху, тонкою цівкою починаю передавати силу квітці, що застигла біля мого обличчя. Троянда здригається, оживаючи. Вусики чіпляються за камінь. Стебло подовжується. Я із захопленням і завмиранням спостерігаю за тим, як, підкоряючись моєму наказу, вона перетворюється на шпалеру, що вкриває стіну замку.

Оук мав рацію, стверджуючи, що керувати магією не так уже й складно, якщо знати закони, яким вона підкоряється.

Я сідаю на підвіконня, хапаюся пальцями, що побіліли від напруги, за карниз, босою п'ятою намацую переплетення лоз, пробую його на міцність. Відчуваю, як лози тут же ущільнюються, утворюючи навколо моєї ноги щось подібне на живу сходинку. Вдихнувши, видихнувши, я набираюся рішучості й переношу вагу на цю ногу. На мить завмираю, готова будь-якої миті підтягнутися і забратися назад, на підвіконня.

Ех, бачив би Хейян, що я зараз витворяю! Напевно, він розлютився б на мене. Зате я довела б йому, що не така я вже й бездарна учениця. Адже змогла я спорудити живі сходи, лише прочитавши кілька сторінок щоденника його матері? Змогла! А він навіть елементарного заклинання мене не зміг навчити. Значить, це не я бездарна учениця, а він - тупий учитель.

Обережно переміщую свою вагу, повертаюся, спускаю другу ногу, все ще страхую себе, тримаючись за підвіконня. Холодний вітер безжально тріпає мої спідниці, забирається під сукню, жалить голі ноги. Якщо так буде й далі тривати, то незабаром я перетворюся на бурульку. Я зачиняю за собою вікно і починаю повільно спускатися.

І в цей момент розумію, що лютий вітер раптом заспокоївся, стих. Невже і це теж я зробила? Я що, вмію домовлятися зі стихією? Щось я нічого подібного в щоденниках не зустрічала. Ба більше, мені здається, силами стихій керують ельфи.

Ну, та не до цього мені зараз. Подумаю про це на дозвіллі, а поки переді мною стоїть зовсім інше завдання.

Повз мене пропливає кілька вікон, але в них або не горить світло, або закриті важкі штори. На той час, як мої ноги опинилися на землі, руки і плечі боліли так, наче я мішки перевертала. Але підйом виявився не таким важким, як я очікувала. Ліани, здавалося, обхоплювали мої ноги і навіть самі допомагали мені спускатися.

Рослини завжди дбали про мене. Це я тільки зараз, повиснувши на прямовисній стіні, зрозуміла. Вони завжди так робили. Гілки дерев напружувалися, щоб підтримати мене, або згиналися, щоб я могла до них дотягнутися... Це не було грою уяви. Мої батьки теж помічали це. Усе моє життя мене супроводжували такі, здавалося б непомітні знаки, що натякали на те, ким я була насправді. Але спочатку я їх ігнорувала. А після того, як Марк подарував мені намисто, вони й зовсім зникли. І я вирішила, що це були лише мої дитячі фантазії.

Мої думки мимоволі повернулися до Марка.  Де він?  Упевнена, що залишився у світі людей. Але чи залишився у Фалькорі? Чи може, його вигнали? Уперше за час з моменту мого весілля я згадала про нього. Мені на мить навіть стало соромно.  А потім я заспокоїла себе - адже саме через те, що Марк приховав моє призначення, я опинилася в такому жахливому становищі! Я практично нічого не знаю ні про свою силу, ні про свої обов'язки. Якби все склалося по-іншому, може, і мої стосунки з Хейяном склалися б інакше.

Опинившись на землі, я настільки розслабилася, що наступила ногою на гострий камінь. Стримуючись, щоб не закричати, я змахнула руками і стала падати. Але сталося диво - звідки не візьмись зірвався порив вітру. Він, немов насміхаючись, розметав хмарою навколо обличчя моє волосся, але при цьому допоміг мені встояти на ногах.

Ні, ну точно я вмію домовлятися з вітром!