Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка ( 16.10)

Продовження ночі:

— Не говори, — прошепотів він. — Тобі не можна. Відпочивай… Я тут. Я з тобою. І я вже нікуди не піду.

Він обережно стис мою долоню. Я ледве-ледве посміхнулася. Мені ще було погано — дуже. В голові шуміло, тіло боліло, я ледве дихала. Але я знала: я не одна.

Денис нахилився й поцілував моє чоло.

— Я знайду того, хто це зробив, клянусь… Але головне — ти тут. Жива.

Я закрила очі, і сльоза скотилася по щоці. Не від болю. А від того, що навіть після темряви, страху й холоду… він мене знайшов.

Денис (16.10)

Мене з самого ранку викликали до поліції. Після того, як Віку вночі поклали в лікарню, я майже не спав. Її стан був стабільним, але вона досі слабка, їй капали глюкозу, вона спала більшість часу. Я не міг сидіти на місці — і не міг залишити її одну. Але коли мені зателефонували з поліції й сказали, що вони щось дізналися — я миттю був там.

— Ми знайшли запис із камер спостереження біля покинутого будинку, — сказав слідчий, гортаючи документи. — І, Денисе… там зафіксовано, як Христина Шевченко розмовляє з якоюсь підозрілою особою за день до викрадення. А потім — як ця людина входить у будівлю і виходить… уже без сумки, зате з плямами на одязі.

У мене все всередині стислося.

— Христина?

— Так. Ми вже взяли її під варту.

Я мовчав. Я міг би сказати, що не вірю. Але я вірив. Глибоко всередині я відчував щось тривожне в ній від самого початку. Але не до такого…

— Їй пред'явлено обвинувачення в організації викрадення. Якщо буде доведено, вона сяде надовго.

— Віка… Вона дізнається?

— Ми поки що це стримуємо, але… рано чи пізно вона дізнається.

Я вийшов з кабінету і просто сів на сходах. Здавалося, світ розколовся на частини. Усе це — через заздрість, хвору любов чи просто егоїзм. Христина могла знищити Віку. Вона морила її голодом, залишила на смерть. Я не зможу пробачити цього ніколи.