Читати книгу - "Вода, павутина"

— Та шо з тобою… То ж не перший раз для тебе.

— Слухай, ти ж по роботі в Загребі…

— Та приїхав просити, шоб мені вернули ствол, та й думаю, ти тут маєш вплив… Якшо трохи підсобиш, буде скорше. Га?

— Та дідька лисого маю, а не вплив. Йди спочатку на Петринську, заповни всі бланки як треба, і тоді побачимо, що можна зробити.

— А кава? Чи щось міцніше?

— Яке міцніше в робочий час? Минули ті роки.

— Після обіду?

— Побачу. Задзвони.

Касумич, задкуючи, віддалявся, чоловік підняв руку на знак прощання.

— Гей, Тесла, тебе тут навіть ніхто не знає під тим іменем.

— Йосина, не насміхайся, то не ім’я, а прізвисько. Ти його вже розтерендів?

— Ага, он твої кумпани з роботи з тебе вже сміються.

— А ти такий ліцький кумпель, тільки приїдеш, зразу спартолиш. І не з’являйся більше отак, без попередження.

— Поки той камуфляж на мені, буду з’являтися коли захочу і де захочу. Ну, бувай!

* * *

— Помаліше їдь, шось я нині не в формі.

— Як скажете.

— Як ти?

— Добре, дякую.

— Все як має бути?

— Та.

— Все чисто?

— Все.

— Більше не будемо про це згадувати.

— Нема потреби.

— Я не питаю, хто був з тобою і як все минуло. Дешо бачив в останніх новинах.

— Нема потреби про це говорити.

— Пильнуй, як їдеш по Месничкій. Мені зле.

— Як скажете.

* * *

Відчинила Іта. Ірми не було, і Касумич мусив представитися. Вона завела його в кухню. Повторювала Ірмині вибачення, лише пропустила частину про небожа, який після себе залишає гармидер. Касумича навіть професійна цікавість не навчила добре оглядати приміщення, в які він заходив із розслідувальною метою. Здавалося йому, що це не надто пристойно. Чого навчишся в дитинстві, важко забувається. Але це? Будинок виглядав гірше, ніж учора. Іта запропонувала йому стілець, а тоді помітила, що на стільці наскладана купа Давидового одягу, яку принесли з лікарні, і нарешті заридала.

Підняла наскладані речі і з тим оберемком стала.

— Вибачте, сталося страшне горе. Страшне. Сина сестри вчора ввечері збив трамвай.

— Він живий?

Касумич сказав це так, що Іта припинила ридати і здивовано поглянула на нього.

— Так, живий.

Касумич пильно дивився на блакитний ранець, який хитався в її руках, і на неохайно відрізаний від відірваної кишені пластиковий клапоть.

Хвилин за десять добре вивчив фотокартку хлопчака, яку попросив у Іти, взяв усю інформацію про Давида, її батьків, лікарню і місце, де його збив трамвай.

До вулиці Клаічевої їхав усупереч усім правилам про обмеження швидкості.

Про Ірму забув.

* * *

Ірма лише під ранок трохи заснула. Довго була з Катариною і пішла з лікарні лише коли дитину з операційної зали перемістили до палати інтенсивної терапії. Туди їй не дозволили заходити, вона розцілувалася з Катариною і ледве доїхала до дому. За два дні безмежно виснажилася, більше навіть плакати не могла. Мусила прийняти трохи заспокійливих. Подумала ще про щось, але цього в цей момент в її кімнаті не було. Короткий сон був схожим на марення, і вона прокинулася від звуку будильника — тремтяча, похмільна, а насправді важко хвора. До школи сьогодні їй піти необхідно, це знала; муситиме залагодити всі справи, які не може Катя, Іта їй мозок проїсть, якщо вона проігнорує свої обов’язки щодо весілля. А що найгірше, сьогодні можна забути про автівку, вона не здатна сісти за кермо.

Вода для неї завжди була другом, але цього ранку ніщо не могло її освіжити. Вийшла з хати, як хвора. Цього дня наїздилася трамваями.

У трамваї номер 9, який ходить на залізничний вокзал

Ірма говорить мобільним телефоном:

«Ні, дзвоню не зі свого телефону. Дзвоню, коли ти казав задзвонити. Підпишу. Я тобі казала, що підпишу. Куди прийти? Можна трохи пізніше, бо в мене уроки нині по обіді? Через День всіх святих якісь зміни. Ясно. Так. Чуєш голоси і крики, бо я в трамваї. Я тобі сказала, що їду на заняття. Перед трешнєвською «Намою» о вісімнадцятій. Підпишу.

Мобільний телефон — звук грому:

«Слухай, скільки та моя всякого наплела на мене в поліції. Шо я її потовк. Я кажу в поліції, шо якби я її лупив, як треба, вона би вже не встала. Мусор тільки заржав, він же так само хлоп, курча, доганяє, про шо я кажу. Кобила жирна, най тільки ше раз писка розтулить, буде щелепи по лисій горі шукала, шляк би її