Читати книгу - "Книга про причини"

157. Quod est quia causa prima est fixa, stans cum unitate sua pura semper, et ipsa regit res creatas omnes et influit super eas virtutem vitae et bonitates secundum modum virtutis earum [receptibilium] et possibilitatem earum. Prima enim bonitas influit bonitates super res omnes influxione una; verumtamen unaquaeque rerum recipit ex illa influxione secundum modum suae virtutis et sui esse.

150. Так є не інакше, як тому, що сама [природа спричиненого] ані не є вся умоглядна, ані не є вся одушевлена, ані не є вся тілесна. А від причини, котра понад нею, залежить лише те, що в ній є довершеного, цілісного: оте цілковито залежить від причини, котра понад нею.

151. Тобто не кожен ум залежить від благ першої причини, а лише той із них, котрий передусім є довершеним, цілісним: він-бо здатний приймати блага, що сходять від першої причини і залежати від них, щоб його єдність стала ще потужнішою.

152. Подібно ж, не кожна душа залежить від ума, а лише та з них, котра є довершена, цілісна і більшою мірою одностайна з умом через те, що залежить від ума і цілковито є умом.

153. Подібно ж, знову-таки, не кожне природне тіло має душу, а лише те з них, котре є довершене, цілісне, немовби розумне.

154. І так само — інші умоглядні чини.

155. Перша причина править сотвореними речами без змішування з ними.

156. Це тому, що правління не ослаблює її єдності, яка вивищується над усякою річчю, ані не знищує її; ані сутність її єдності, відокремлена від речей, не заважає їй правити ними.

157. Це тому, що перша причина — завше тривка і стала у своїй чистій єдності. Вона править усіма сотвореним речами і проливає на них силу життя і блага згідно з їхньою силою і здатністю [приймати], адже перше благо проливає блага на всі речі єдиним пролиттям, проте кожна з речей приймає з цього пролиття згідно з мірою своєї сили і свого буття.

158. Et bonitas prima non influit bonitates super res omnes nisi per modum unum, quia non est bonitas nisi per suum esse et suum ens et suam virtutem, ita quod est bonitas et bonitas [et virtus] et ens sunt res una. Sicut ergo ens primum et bonitas sunt res una, fit quod ipsum influit bonitates super res influxione communi una […]. Et diversificantur bonitates et dona ex concursu recipientis. Quod est quia recipientia bonitates non recipiunt aequaliter, immo quaedam eorum recipiunt plus quam quaedam, hoc quidem est propter magnitudinem suae largitatis.

159. Redeamus ergo et dicamus quod inter omne agens, quod agit per esse suum tantum, et inter factum suum non est continuator neque res alia media. Et non est continuator inter agens et factum nisi additio super esse, scilicet quando agens et factum sunt per instrumentum et non facit per esse suum […] et sunt composita. Quapropter recipiens recipit per continuationem inter ipsum et factorem suum et est hunc agens seiunctum a facto suo […].

160. Agens vero inter quod et inter factum suum non est continuator penitus, est agens verum et regens verum, faciens res per finem decoris, post quod non est possibile ut sit decus aliud; et regit factum suum per ultimum regiminis.

161. Quod est quia regit res per modum per quem agit et non agit nisi per ens suum; ergo ens eius iterum erit regimen eius. Quapropter fit quod regit et agit per ultimum decoris et regimen in quo non est diversitas neque tortuositas. Et non diversificantur operationes et regimen propter causas primas nisi secundum meritum recipientis.

158. І перше благо проливає блага на всі речі лише в один спосіб, бо воно є благом лише через своє буття, і своє суще, і свою силу[126]; оскільки ж воно є благом, то благо, і сила, і суще — те саме. А оскільки перше суще і благо є чимось тотожним, то виходить, що воно проливає блага на речі єдиним спільним пролиттям; а блага і дари розрізняються залежно від узгодженої співдії одержувача. Це тому, що одержувачі благ приймають їх не порівну: навпаки, деякі з них приймають більше, ніж інші. Так є через велич його щедрості.

159. Отож повторимося і скажемо, що між усяким діячем, який діє лише через своє буття, і його ділом немає жодного сполучника або ж якоїсь проміжної речі. Сполучником між діячем і ділом буває лише додаток до буття, тобто коли діяч і діло [сполучені] знаряддям, і діяч не діє через своє буття, [і] вони є складеними. Тому одержувач приймає [блага] завдяки сполученню між ним і його творцем, але діяч відокремлений від свого діла.

160. А от діяч, що між ним і його ділом немає жодного сполучника, є істинним діячем і істинним правителем, який творить речі цілковито довершені, і понад їхню жодної довершеності не може бути; і править своїм творінням найвищим із правлінь.

161. Це тому, що він править речами у той спосіб, у який діє; а діє не інакше, як через своє суще. Отож його суще, знову-таки, є його правлінням, а тому й стається, що править і діє з найвищою довершеністю; правлінням, у якому ані розмаїття, ані спотворень. І діяння та правління не урізноманітнюються через перші причини, а лише згідно з заслугою одержувача.

162. Primum est dives per seipsum et non est dives