Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але як триматися на зв’язку? Казимир не зможе писати Софійці листів, бо хто ж носитиме їх на пошту? Софійка теж, бо навряд чи листоноша належно сприйме адресу: «Замок, Дашківському Янові-Казимирові».
Придумала! Мобілка!!! Вона залишить Завтрашньому свою мобілку! Хай телефонує на батьків номер і кличе Софійку! Е ні, чому ж на батьків? Вічно десь по відрядженнях мотається! На Сашків! Той, якщо доведеться, і серед ночі прибіжить кликати Софійку до телефону! Тільки хай Казимир телефонує ввечері, тоді Сашко не на роботі. І хай при цьому вилазить на висоту: на вежу, наприклад. Натискати ось тут, тут і тут. Заряджати так і так: від того стовпа, що біля пропускного пункту. А Софійка, як приїжджатиме, поповнюватиме рахунок.
Дашківський вельми зрадів такому виходові. Хоч печальний настрій не покидав їх обох.
Зупинились на краю вежі, наче на порозі невідомості. Наче перед наступною, ще не списаною, сторінкою.
— Ой, а що там аркушики? — спохопилась. За печалями про головне забули!
— Ах, так! Уявіть собі, люба Софі: він справді Ніколя! Ніколя Ланфре! — трохи розчаровано мовив Завтрашній.
Софійчині очі загорілись.
— Невже мама проміняла на нього мого татка? — бідкався хлопець. — Як вона могла? Та й гостював доктор у нас тільки місяць! Як би встиг подарувати медальйон?
— Гостинець міг зробити й пізніше, — діловито заперечувала. — А закохатись у вашу маму й забути про всяких там Гонорат можна й за тиждень!
— Ви натякаєте…
— Еге ж, і Гонората, яку людські язики вже мало не повінчали з Ланфре, не могла цього вибачити!
— Тітонька Гонората завше була привітна до мене! — похитав головою Казимир. — Можливо, після няньки Ганни це єдина людина в домі, яка добре до мене ставилась!
— До вас, але не до красуні Марії! О Казимире, вам, чоловікам, не зрозуміти, як можна ненавидіти якусь розмальовану, якусь бобрикоподібну верескливу суперницю!..
— Перепрошую, що?..
— Вибачте, я трохи збилась на своє, наболіле!.. Отже, Ніколя? І що ще було в тих паперах?
— Нічого цікавого, Софі! Суцільні шматочки якихось лікарських рецептів!.. Я, знаєте, від учителя латині теж ховався в зимовому саду… Тому не зміг прочитати…
Еге, всі ці шматочки — гарні фрагменти однієї дуже цікавої казочки! Скоро, дуже скоро переповість її одному з героїв!
— Але ж, Софі, чому тоді на хусточці не сміх, не радість, не поцілунки, а сльози?
Оцього вже не розуміла й Софійка! Подумаєш — всього один зі шматочків, що ніяк не клеїться до цілого…
Втім, пора йти. Завтра зранку приїжджає вишнопільський автобус…
Дашківський приречено шкандибав сходами услід за Софійкою.
— Візьміть, хай буде на згадку! Про маму і про мене! — простягла знайдений у річці медальйон.
— О, красненько дякую! А що ж я подарую пресвітлій панні на прощання? — заметушився біля балконних дверей. — Може, я вам зіграю «Місячну сонату»? Як тоді, коли вперше вас побачив!
Старенький рояль, рипнувши кришкою, вибухнув цілим фонтаном звуків. Як там мовив Казимир? Музика — вирування повітря, часу і простору?..
Еге ж, ця «Місячна соната» справді неабияк збурила Софійчин серпень і все дрімучо-величне леськовичівське безмежжя!..
38. СюрпризКоли нарешті вляглися радість зустрічі й несамовите Ростикове ревіння (невдячне маля тепер не впізнало сестрички!), Софійка трепетно переступила поріг своєї кімнати. Переступила і вжахнулася. Точніше, вона мала б упасти від захвату: в кімнаті було зроблено чудовий ремонт і стало дуже красиво.
Але замість шафи тепер пишався… новенький модний гарнітур! Так он чому загадково переморгувались батьки! Он чому вони сяють, як дві нові копійки! Підлаштували донечці сюрприз!
— Але шафа! Де моя шафа?!! — закричала так, що батьки вмент перестали переморгуватись, усміхатись і сяяти.
— Заспокойся, доню, всі твої речі збереглися! — здобулась на голос мама. — Я порозкладала все ось на цих поличках!
Вона почала відчиняти дверцята, висовувати шухляди, демонструвати численні принади нових меблів.
— А шафа? Де моя шафа?.. — захлипала дівчинка.
— Дякуємо, що ти оцінила наші старання! — втрутився тато. — Ми цілий місяць возились із твоїм помешканням, уклали в нього всі заощадження!
— Дякую вам, що позбавили мене улюбленої ша-а-а-афи! — заревіла, вже не стримуючись.
— Та твою шафу лиш перенесли в нашу кімнату! Колись і там зробимо порядки, підшпаклюємо її, полакуємо! Буде як нова!
— Не хочу нової! Не хочу нових меблів! Поверніть мені мою стареньку шафу!!!
— Все, досить! — тупнув ногою тато. — Як скажеш, Софіє! Сьогодні ж переставимо все назад! Хай нам буде гірше: новий гарнітур матимем собі!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В та загублений у часі», після закриття браузера.