Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це нечесно, — сказав Арсен, червоний і гарячий, мов осіннє яблуко опівдні. — Це одне — маніпулювати свідомістю, тобто правильно брехати. І геть інше…
— Друже мій, — Максим налив собі води з пляшки з синьою пластиковою кришкою, — маніпулювати свідомістю — це не тільки брехати й не обов’язково брехати…
— Проти танка не попреш! — Арсен ніяк не міг заспокоїтися. — А якби ви зашифрували там слово «лайно»? А якби…
— Згодний, — Максим м’яко його перервав. — Це шахрайство. Але це реальність. Звісно, поки що такі програми грубі, дають багато побічних ефектів, але їхній золотий вік попереду, — Максим мрійливо заплющив очі. — Настане час, і програми, що коригують свідомість, стануть частиною громадського життя. Тоді захиститися від реклами чи від пропаганди зможе тільки сліпа, глуха й паралізована людина, цілком одрізана від джерел інформації.
— Це нечесно! — повторив Арсен. — Ти не попереджав…
— Друзяко, це гра! Якщо все знати заздалегідь, не буде цікаво! Одне я обіцяю, поклавши руку на серце, — Максим притулив долоню до печінки. — Усе, що з вами відбувається й відбуватиметься, абсолютно безпечно й нешкідливо. Хто сумнівається в моїх словах, може розірвати контракт негайно й без заперечень з мого боку — я зрозумію. То як, хтось хоче вийти з гри?
У кімнаті стало тихо.
— Чудово, — Максим піднявся навшпиньки. — Бо у нас набагато цікавіша справа, ніж упарювати обивателям йогурти та кандидатів у президенти. Ходімо, я вам щось покажу.
* * *Годилося б наздогнати Аню, котра йшла спереду, і попросити пробачення за вчорашнє. Однак Арсен укотре виявив слабкість духу. Аня йшла, похитуючи вузькими стегнами, а поруч крокував Толік, ставлячи ноги носаками всередину, і Арсен мимоволі слухав їхню розмову.
— По-моєму, на нас тупо випробовують дурну рекламу, — сказав Толік.
Аня знизала плечима:
— Мені за це гроші платять. Поки платять — я граю.
— От ти кажеш, що Вадик любить шарове пиво… Ви знайомі?
— Мій колишній, — проказала Аня підкреслено байдуже. — А що?
Арсен закусив губу.
«Бомба». Ну авжеж. Максим заздалегідь знав ці розклади. Що повинна була подумати Аня, зустрівши «Аню» серед персонажів? Знаючи, що в грі бере участь «колишній»? Татуювання у вирізі майки. Татуювання на животі й на грудях. Що повинен був подумати Вадик?! Арсена вразив професіоналізм гравців: ніхто не скотився до базарних розбірок у приваті. Вадик нічого не сказав, навіть реактивно напившись: виверг потік матюків, ні до кого конкретно не звернений, і згинув.
Бідолашний Вадик.
Бачу закономірність, подумав Арсен. Усі персонажі гри, всі члени групи, як виявилось, емоційно пов’язані: Аня з Вадиком — «колишні». Ігор з Толіком — агресор і жертва. І тільки Арсен осторонь… Хоча, як же осторонь? Он як зачепила його Аня. Навіть снилася, здається. Хоча над ранок він не міг той сон згадати.
Максим приклав картку до електронного замка. Відчинилися броньовані двері. Четверо зайшли у великий напівтемний зал; розважальний центр, подумав Арсен. Гарно.
— Наш парк експериментальної техніки, — Максим розвів руками, наче пропонував розділити його радість. — Деякі з цих штучок знадобляться нам у роботі, інші годяться для розваги. Ось, наприклад, подарунок тим, кому ліньки ходити в тренажерний зал. Звичайний велотренажер під’єднуєш до рідного комп’ютера, крутиш педалі й здійснюєш віртуальну подорож, не виходячи з дому. У комплекті — шолом з окулярами, навушниками, кондиціонером та генератором запахів. Повний ефект присутності. Велосипедна прогулянка лісом, полем, берегом моря, пустелею — на вибір. Мережевий варіант — для тих, хто хоче змагатися чи просто спілкуватися під час тренувань. Аналогічні пристрої — лижний тренажер, бігова доріжка…
— А це що? — Толік стояв перед пристроєм, схожим на високотехнологічну шибеницю.
— Це, — Максим підняв долоні, наче жрець коло вівтаря, — миша й клавіатура для божевільних. Ми називаємо цю штуку «шуба», вона дозволяє водити персонажа всім тілом, влазити в його віртуальну шкуру. Стендовий варіант — не дивіться, що він такий громіздкий, просто він підтримує функції, які рядовому користувачу не потрібні. Цей пристрій, наприклад, дозволяє взаємодіяти традиційним намальованим персонажам — і персонажам-проекціям, людям, які злилися зі своїм віртуальним героєм. Саме цей пристрій вам сьогодні пропонуємо випробувати.
— Завдання? — одразу ж запитала Аня.
— Елементарне, набагато простіше за вчорашнє. Будемо битися, гра називається «Цар гори». Переможцем вважається той, хто протримається на вершині гори шістдесят секунд. Хтось із вас — за жеребком — керуватиме персонажем за допомогою «шуби», а отже, стрибатиме й махатиме кулаками. Хтось — мишкою, сидячи за столом. Хто нудьгує за екраном, хто скаче в «шубі» — не буде відомо до кінця ігрової сесії. Ясно?
— Чому така назва? — запитав Арсен. — Оселедець у шубі…
Максим знизав плечима:
— Прижилося. Як кажуть, відчуй себе оселедцем.
* * *У картонну коробку кинули три скручені папірці. Перший брав Толік, за ним Аня, третій папірець дістався Арсенові. «Низький статус у групі, — подумав він меланхолійно. — Омега, або, іншими словами, тютя чи муля». Ні на Толіка, ні на Аню він намагався не дивитися.
Жінка середнього віку провела Арсена в якусь подобу роздягальні при спортивному залі. Він розгорнув зім’ятий папірець; на ньому було надруковано одне слово: «Шуба».
Він зрадів набагато більше, ніж од себе очікував: «Подивимося, хто тут омега».
— Поздоровляю, — серйозно сказала жінка. — Тут у шафі підберіть собі костюм. І через оті двері пройдіть до стенда. Маєте п’ятнадцять хвилин на підготовку.
«Чого ж так мало?»
Дочекавшись, коли жінка піде, Арсен замкнув на засувку обоє дверей. Роззирнувся: вздовж однієї стіни тяглася довга шафа-купе, на другій висіли дзеркала. Арсен відсунув двері шафи; на полицях стосами лежали трикотажні куртки та штани різних розмірів, темно-сині, з приємним сріблястим полиском. В окремих шухлядах горою валялися
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифровий, або Brevis est», після закриття браузера.