Читати книгу - "Співучасть у злочині"

Закон передбачає два види фізичного пособництва: а) надання засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) усунення перешкод для вчинення злочину іншими співучасниками.

Фізичне пособництво також має бути необхідною умовою вчинення злочину. Якщо виконавець не скористався послугами фізичного пособника, то останній не може бути названий співучасником злочину, тому що він фактично в ньому не брав участі. У такому випадку відсутній причинний зв’язок, а отже, і об’єктивна умова відповідальності.

Під наданням засобів розуміються будь-які дії, що полегшують можливість вчинити чи довести до кінця початий злочин. Дії пособника можуть полягати у наданні злочинцю знарядь вчинення злочину: постачання вбивці зброєю, грабіжника — відмичкою тощо. До цього ж виду пособництва можна віднести надання виконавцю різних побічних засобів, необхідних для досягнення злочинного наслідку: транспорту, фальшивих документів і тощо.

До усунення перешкод можна віднести злам сховища для наступної крадіжки, отруєння сторожових собак для того, щоб виконавець міг вільно проникнути на склад, отримання згоди вартового чи сторожа на розкрадання зі складу матеріальних цінностей. На практиці обидві зазначені в законі форми фізичного пособництва настільки тісно переплітаються одна з одною, що між ними важко провести межу.

Сприяючи виконавцю, пособник тим самим посягає на конкретні суспільні відносини, що взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність, і саме ця обставина визначає суспільну небезпечність вчиненого ним діяння. У кожному конкретному випадку ступінь суспільної небезпеки діяння пособника залежить, по-перше, від характеру суспільних відносин, що зазнали впливу у зв’язку з посяганням, і, по-друге, від значення вчиненого сприяння для досягнення злочинного наслідку[147].

Пособництво має бути дійсним сприянням злочину, але може бути й співучастю у злочині надання допомоги, якою не скористався виконавець або яка була занадто незначною і не могла якось вплинути на розвиток причинного зв’язку[148].

Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє є можливим лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, одержаних злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину[149].

При встановленні пособництва принципове значення має час його здійснення. За змістом ч. 5 ст. 27 КК пособництво може бути зроблено або до початку виконання злочину, або в момент його вчинення, але у будь-якому випадку до фактичного його закінчення. У поодиноких випадках пособництво є можливим до того, як індивідуалізувався виконавець, або коли підбурювач спочатку умовив пособника надати йому знаряддя чи засоби злочину, для якого він ще не підшукав виконавця. При цьому варто мати на увазі, що у всіх таких випадках ініціатива вчинити злочин виникає не у пособника. Однак, якщо виконавець так і не визначився і відмовився від злочину, то дії пособника кваліфікуються як готування, оскільки необхідна умова пособництва — заподіяння злочинного наслідку. Не є співучастю надання допомоги, якою виконавець не скористався або яка була настільки незначною, що не могла вплинути на розвиток причинного зв’язку.

Пособництво у більшості випадків є вчиненням будь-яких дій, але, в принципі, не можна заперечувати можливості бездіяльності, якщо пособник умисно не використав обов’язку діяти. Однак пособництво у злочинах, вчинених шляхом бездіяльності, завжди має бути активним. У більшості таких випадків є можливим інтелектуальне пособництво, крім злочинів, об’єктивна сторона яких виражається не тільки шляхом дій, але й шляхом бездіяльності.

Отже, на відміну від підбурювання, з об’єктивної сторони пособництво може виражатися як у діях, так і в бездіяльності. Пособник сприяє виконавцю у вчиненні злочину, створюючи своїми діями реальну можливість його здійснення.

Умисел пособника характеризується: а) усвідомленням суспільно-небезпечного характеру злочину, що вчиняється за його допомогою; б) передбаченням суспільно небезпечних злочинних наслідків, що наступили в результаті спільних з виконавцем дій; в) бажанням чи свідомим допущенням настання таких злочинних наслідків.

У законодавстві України про кримінальну відповідальність не було і поки що немає остаточного вирішення питання про форми (види) співучасті у злочині — воно не використовує понять «форма співучасті» чи «вид співучасті».

Проблема форм співучасті має велике практичне й теоретичне значення. Чітке визначення форм співучасті є необхідним для правильного розуміння її сутності, визначення характеру вчиненого співучасниками злочину, а також підстави і меж їх кримінальної відповідальності. Питання про те, якими є форми співучасті і що є критерієм їхньої класифікації, є одним з найбільш дискусійних у теорії вітчизняного кримінального права. Єдиних критеріїв класифікації форм співучасті поки що не вироблено, а тому не склалася і загальновизнана класифікація цих форм.

Проблема, пов’язана з визначенням поняття і назвою можливих варіантів класифікації співучасті, має істотне значення. Це пояснюється тим, що понятійний апарат будь-якої науки становить ії основу і впливає на її розвиток.

Як критерій класифікації дослідники пропонують розглядати ступінь згуртованості учасників злочину, характер діяльності, індивідуальну роль кожного із співучасників, характер